— О, gutten tag, Maestro! — привітався Губріх, озираючись на завалені книжками ослони й шукаючи, де б примоститися та видихати зопрілу ситість грудей. — Доброго дня, доброго… Ось я звільню для себе цю табуретку. Астма. Я, власне, щоб ви таки навчали моїх діток розуму. Анна за вами тужить. Марія, Кароль, Оттон, їда — просто в нестямі від ваших уроків та розповідей. Ви навіть не сказали мені, що обриваєте лекції і більше не прийдете. Що трапилося, пане Федькович?
– Їздив у діл женихатися, пане Губріх.
— Це добре діло, але, гм… у мене Анна на виданні і, здається… здатна in einem Wahn befanden sein. Як ви розумієте, стати… жертвою своїх ілюзій. А у вас, виявляється, Zucker auf der Zunge, Salle im Herzen.
— Як я зрозумів, — посміхнувся Федькович, — медок на язику, а в серці крига.
Він навіть здивувався, що ситуація з дітьми примусила Губріха перекладати себе самого українською мовою. Губріх так само розреготався.
— Але, як я оце збагнув, з вашого сватання нічого не вийшло?
— Дівка на льоду, пане Губріх. So, das wäre überstanden.
— Гу-гум… Все позаду… У вас, голубе, все ще попереду. Але дивіться, бо schlimme Nachricht komm stets zu früh, eine gute Nachricht kommt stets gelegen.
Тут вже переклав, маючи якусь гадку на увазі й поважки киваючи головою, Августак:
— Так, так, добра слава йде далеко, а погана ще далі. Ми, власне, трохи у вас перепочинемо, поки хлопці на скиту перевіряють документи.
Хтось уже доніс, що я ходив на Бісків, подумав Федькович. А лісоруби запідозрять мою зраду.
— Я був на днях на Бісковому, — сказав він. — Там працюють вельми статечні і чемні люди. Переважно скалічені волонтери галицьких і гуцульських батальйонів. — "Не постоїш за волос, то й голову знімуть". — Є й кілька леґенів у ватазі. Тим, мабуть, і документів ще не виписано. Робота каторжна, але найбільше мене непокоїть фаховий бік: дерево спускають просто куди злетить, руйнуються ґрунт і підлісок, геть виголені до скель галявини і царини пониж ялинового пояса.
— Напишіть, яка ваша позиція з цього приводу, — сказав Губріх.
— Вона в мене така, що мене ніколи не послухають, не дадуть чиновного ходу, і я не знаю справедливої оцінки своїх виступів.
Губріх кинув швидкий погляд на Августака.
— А чи не вибрати нам Федьковича двірником, пане Августак?
Той поважно погладив лисину, посміхнувся:
— А тоді втрьох полічимо гріхи генія?
— Поки що ми Федьковичеві гріхи в стані відібрати від нього, а треба буде — повернути, як молоду пустунку до причумленого парубка.
— Тоді згода, — меланхолійно промимрив Августак, який з півслова звик коритися начальникові повіту. — У Сторонці?
— Звичайно, тут, але докинемо йому кілька найближчих посілків та околичні хутори. Хоча б від Усть-Путили до Плоскої, не минаючи й Довгопільської округи на Черемоші. Оце буде в мене рука між Максимцем і Розсічною. Ну що ж, почекаємо до виборів. Виявляється, ми часу ніде не марнуємо. Домовилися, пане Федькович?
— Дозвольте я подумаю.
— Будь ласка, заходьте завтра до моїх діток і скажете заодно своє "так". Я в цьому не сумніваюся. Ми вам даємо можливість бувати з людьми і щось для них робити…
Губріх хитрувато підморгнув Федьковичеві. Пост подумав: а ти хитрюга, німчику! Отак і приборкаєш посадою, становищем, багатством, донькою. Мимохідь заглянув — і купив козу зі стійлом. Та й слід я вам на Бісків показав, бо галичани не могли тут купити, сторгувати золоту зибку. Учись, як німці? Ой фальшивий їх насущний, і фальшива кров та мета, і запопадлива молодість на схилах віку, і вигнана з одвірків старість. Але, будучи війтом, я буду з людьми без риску, не лишатиму на Бісків підозрілих слідів.
— Я ще сьогодні кажу "так", шановні панове. В мене перед сторончанами багато офір: церква, школа, громадська читальня, свій, сільський, учитель, свій лікар, церковний хор на всю округу, високоосвічений парох і таке інше.
— Тут потрібно будувати цивілізацію, пане Федькович. Я приймаю вашу згоду і думаю, що вона буде підтримана в крайових урядових колах і серед місцевого населення.
— Скомандую слузі, щоб дав перекусити?
— Не завадить, — Губріх промовисто зирнув на барилку в кінці ослона. Очевидно, і про це йому донесли. Федькович подумав, що віднині там стоятиме дві, а на столі завжди буде круг мамалиґи й квашені огірки для закуски. Нехай думають, що він спивається, якщо вже не споює гуцулів. — Підкріпитись і нам не завадить, — прогугнявив, як першу фразу якоїсь невідомої пісні, начальник повіту. І доспівав: — Ось і владнали кілька справ. — Коли вернувся Федькович, потер руки і показав на барилку: — На травах?