— Так.
"Знає і про те, що збираю лікувальні трави".
— Уцідіть нам поки що по келишку.
— З радою душею, пане Губріх.
— Дорога мене завжди стомлює до повної знемоги.
— Міняється погода, — співчутливо додав Августак. — На погоду всі болячки як стій озиваються.
Підкріпившись, гості з повіту від’їхали, не дочекавшись вістового з Біскового скиту.
— Ці голозаді жандарми, — сказав Губріх, — годяться лиш на те, щоб посилати за чортом, їх би на фронт, а не чухати нагноїни у пахвах.
Коли вернувся до свого "трибуналу", Федькович зітхнув. Він давно вжився в свою втишену самоту. Може, це щось холостяцько-хворобливе, та він знав, що не раз пошкодує за супокоєм глухих стін в добре захищеному високим парканом осідку. Двірняцькі обов’язки для округи на півповіту в гірській місцевості, без помічників, де, окрім всього, треба бути і поліцаєм, і суддею, і податковим агентом, — клопіт чималий. Прийдеться забувати тебе, "трибунале". Правду кажучи, не дуже це мене тішить, хоч варто себе спробувати й на цій ниві. А вести людей у бій легше? Чи відступати? Чи вночі очищати поле від убитих і поранених? Тут дійства конфліктні, але не криваві.
Він рушив на мамину половину. Дашкевичка сиділа в подушках, перебираючи намистини корунки. Юрій привітався й поцілував їй обі руки.
— Мене сватають на війта, мамо.
— Був Губріх?
— Накидають мені Довгопільську округу.
— Мої молитви немарне, — зітхнула Дашкевичка. — Я певна, що ти доможешся для людей багатьох поліпшень. Тут усі ще кріпаки, синку. Я навіть з хати не виходжу, а бачу, що вони кріпаки. Людей треба звільняти від самих себе, від їхньої рабської природи. Так само як у тобі ще сидить жовнір, так у них живе невільник. Це турбота на роки, вона тобі і до шани, і до гонору. Гординський похвалив би. Може, й комісаром призначать замість дихавишного Губріха. Це краще, ніж ті корчми та співанки.
— А де почуєш пісню, як не в корчмі, — кволо заперечив Федькович.
— В душі її треба слухати, — спохмурнівши, мовила Дашкевичка. Потім додала: — Можна домогтися, щоб панські посілості перейшли до громад, як було написано в законі. Гуцули, Юрче, лишилися кріпаками. Ти маєш про що помислити. Це тобі моя настанова, я буду молити Господа, щоб не відмовив тобі в сприяннях.
— Ви велика жінка, мамо! — раптом розчулився Федькович. Це трапилося з ним вперше після повернення додому. — Велика, мамусечко. Простіть мені, коли я вас чим-небудь образив чи прогнівив.
Шишнівці, 1984–1986
Обабіч Ісуса Христа римляни розіп’яли двох розбишак. Один повірив у благословення Спасителя і залишився жити, інший втратив надію і помер на хресті.
СЕРЕД ЧУЖИХ
Частина перша
Там, де Карпати, вивищуючись до Нижньодунайської низовини, загинаються на захід з височиною Бігор, розпростерлося мальовниче Трансільванське плато. Воно посічене численними притоками Дунаю на півдні і Тиси — на півночі. Благословенний край, населений румунами, угорцями, чехами, русинами, і гагаузами, і циганами, і євреями, й різним іншим людом, який з віку до віку, кочуючи між Азією та Європою, тут уподобав собі місцину, осів, живе, працює, плодиться. Після Яссько-Кишинівської операції наш розвідбат проводив зачистку північного краю плато у верхів’ї річки Сомеш. Власне, ми контролювали межиріччя Сомешів-дотоків, величезний клин, який основою впирався в річку Муреш, а вістрям втинався у Верхньодунайську улоговину, що належала державним мадярам. Тут не було панівної мови, розмовляли румунською, німецькою, польською, угорською, українською, словенською, всі однаково володіли всіма говорами, чудово розуміли одне одного, не ворогували, хіба що об’являвся конокрад, того карали сходом, а вирок читав виборний суддя для кожного окремого випадку, прийнято було йти на виручку, коли загрожували спливи, гірські зсуви та обвали, горів ліс, спалахували епідемії товару, зносило місток чи виникала потреба лагодити дороги й залізницю. Цю добру традицію не порушували ні війни, ні міждержавні роздори і падіння тронів. Міжетнічні зв’язки від господарських сходів до шлюбів та кумувань сягали в глиб історії і, здавалося, простягалися в безконечність.