Якось мачуха старшій доньці каже:
— Піди, Одноочко, в поле, подивися, хто сироті допомагає, чого вона що не день, то кращою стає?
Пішла із сиротою Одноочка в ліс, пішла з нею в поле; забула материн наказ, розімліла на сонечку, розляглася на травичці; а Хіврунька примовляє:
— Спи, очко, спи, очко!
Очко заснуло; поки Одноочка спала, Хіврунька до корівки в одне вухо влізла, в друге вилізла і стала кращою, ніж була досі. І робота вся пороблена. Нічого мачуха не дізналася, послала Двоочку. Ця теж на сонечку розімліла і на травичці розляглася, материн наказ забула і очки заплющила; а Хіврунька приколисує:
— Спи, очко, спи, друге!
Корівка наткала, вибілила, в сувої згорнула, а Двоочка все ще спала.
Стара розсердилася, на третій день посилає вона молодшу дочку, Триочку.
— Доню моя люба! Доню моя хороша! Доглянь, хто сироті допомагає — і пряде, і тче, і в сувої качає.
Триочка, як її старші сестри, пострибала-пострибала і на травичку впала. Хіврунька співає:
— Спи, очко, спи, друге! — а про третє й забула. Два ока заснули, а третє дивиться і все бачить, все — як красна дівиця в одне вушко влізла, в друге вилізла і готове полотно підібрала. Усе, що бачила, Триочка матері розповіла. Стара від заздрощів та злості звеліла корівку зарізати.
Дізналася про це Хіврунька, заплакала, побігла до корівки, в ноги до неї кинулась:
— Корівонько-матінко! Хочуть тебе зарізати!
— Не плач, дівчинко-красунечко! Тільки слухай мої слова та запам’ятай їх. Ти не їж мого м’яса, кісточки мої збери, у хусточку зав’яжи, у садку їх закопай та ніколи не забувай — щоранку їх поливай.
От корівку зарізали.
Хіврунька все зробила, що корівка заповідала: голодом голодала, м’яса її в рот не брала, кісточки щодня в саду поливала, і виросла з них яблунька, та ще й яка! Яблучка на ній висять рум’яні, листочки шумлять золоті, гілочки гнуться срібні; хоч хто їде повз — зупиняється, хто проходить близько — задивляється.
Якось дівчата гуляли садом; тієї пори їхав полем пан — багатий, кучерявий, молоденький. Побачив яблучка, звернувся до дівчат:
— Дівуні-красуні! — каже він. — Котра з вас мені яблучко піднесе, та за мене заміж піде.
І кинулися три сестри одна поперед одної до яблуньки. А яблучка висіли низько, рукою дістати, аж раптом піднялися високо-високо, далеко над головами стали. Сестри хотіли їх збити — листя очі засипає, хотіли зірвати — гілляччя коси розплітає; хоч як вони старалися, хоч як металися — ручки подерли, а дістати не могли.
Підійшла до яблуні Крихітка-Хіврунька — тут і гілочки похилилися, і яблучка опустилися. Зірвала вона наливне яблучко, пану подала.
— Ну, красуне, — каже він, — їдьмо до палацу весілля справляти.
Узяв Крихітку-Хівруньку за руку, підняв її легко, як пір’їнку, посадив поперед себе в сідло та й повіз до палацу.
Пан із нею одружився, і стала вона в добрі поживати, лиха не знавати.
Кришталева гора
У якомусь краї, в далекій державі жив собі цар, у нього було троє синів. От діти і кажуть йому:
— Милостивий царю-батьку! Благослови нас, ми на полювання поїдемо.
Батько благословив, і вони поїхали в різні боки.
Молодший син їздив, їздив і заблукав; виїжджає на галявину, на галявині лежить мертвий кінь, коло цього падла зібралося багато всяких звірів, птахів і плазунів.
Піднявся сокіл, прилетів до царевича, сів йому на плече й каже:
— Іване-царевичу, поділи між нами цього коня: лежить він тут тридцять три роки, а ми все сперечаємося, а як поділити — не придумаємо.
Царевич зліз зі свого доброго коня і поділив падло: звірям — кістки, птахам — м’ясо, шкіра — плазунам, а голова — мурахам.
— Спасибі, Іване-царевичу! — сказав сокіл. — За це можеш ти перетворюватись на ясного сокола і на мураху щоразу, коли захочеш.
Іван-царевич ударився об сиру землю, зробився ясним соколом, здійнявся і полетів у тридесяте царство; а те царство більш як на половину втягло у кришталеву гору.
Прилетів просто до палацу, обернувся добрим молодцем і питає двірську варту:
— Чи не візьме ваш государ мене на службу до себе?
— Чого ж не взяти такого молодця?
От він став на службу до того царя і живе в нього тиждень, другий і третій. Почала просити царівна:
— Царю мій батенько! Дозволь мені з Іваном-царевичем на кришталевій горі погуляти.
Цар дозволив. Сіли вони на добрих коней і поїхали.
Під’їжджають до кришталевої гори, раптом, не знати звідки взялася, вискочила золота коза.