Вони пішли, а лисиця знову прибігла під хатину й заспівала:
Півник сидить мовчки. А лисиця знову:
Півник і виставив голову в віконце:
— Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:
Котик і дрізд почули, кинулися наздоганяти лисицю. Кіт біжить, дрізд летить… Догнали лисицю — кіт дере, дрізд клює, й відняли півника.
Скоро чи ні, зібралися котик і дрізд до лісу дрова рубати. Йдучи, суворо наказали півнику:
— Не слухай лисицю, не виглядай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
І пішли котик і дрізд далеко в ліс дрова рубати. А лисиця — тут як тут: сіла під віконце і співає:
Півник сидить мовчки. А лисиця — знову:
Півник усе мовчить. А лисиця — знову:
Півник і вистромив голову в віконце:
— Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця схопила його в кігті міцно, понесла до своєї нори, за темні ліси, за прудкі ріки, за високі гори…
Хоч скільки півник кричав, кликав — котик і дрізд не почули його. А коли повернулись додому — півника нема.
Побігли котик і дрізд по лисичих слідах. Кіт біжить, дрізд летить. Прибігли до лисичої нори. Котик настроїв гусла і почав тренькати:
Лисиця слухала-слухала і думає: «Дай-но гляну — хто так хороше на гуслах грає, солодко наспівує».
Узяла й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили — і ну бити-лупцювати. Били, поки вона п’ятами не накивала.
Взяли вони півника, посадили в кошик і понесли додому. І відтоді стали жити-поживати, і нині живуть.
Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що
Жив собі один купець, доволі багатий; мав він сина дорослого. Невдовзі купець помер. Залишився син з матір’ю, почав торгувати, і пішли в нього справи погано: ні в чому йому не щастило. Що батько впродовж трьох років наживав, те він за три дні втратив, зовсім сторгувався. З усього багатства лишився в нього тільки старий будинок — такий уже безталанний вродився! Бачить добрий молодець, що жити нема за що, сів під вікном на лавці, розчесав п’ятірнею буйну шевелюру і думає: «Чим мені прогодувати свою голову й рідну матінку?». Посидів трохи й пішов просити в матері благословення.
— Піду, — каже, — наймуся до багатого чоловіка в робітники.
Купчиха його відпустила.
От він пішов і найнявся до багатого чоловіка — на все літо підрядився за п’ятдесят рублів; почав працювати — бажання хоч і велике, та нічого не вміє: скільки сокир, скільки кіс переламав, завдав господарю збитку рублів на тридцять. Чоловік ледве дотримав його до середини літа й відмовив.
Прийшов добрий молодець додому, сів на лавку під віконцем, розчесав п’ятірнею буйну шевелюру й гірко заплакав: «Чим же мені годувати свою голову й матінку?».
Мати питає:
— Чого, дитино моя, плачеш?
— Як мені не плакати, матінко, коли ні в чому мені не щастить? Дай мені благословення; піду, де-небудь у пастухи наймуся.
Мати відпустила його.
От він найнявся в одному селі череду пасти й рядився на літо за сто рублів; не дожив і до половини літа, а вже більше десятка корів розгубив; і тут йому відмовили. Прийшов знову додому, сів на лавку під віконце, розчесав п’ятірнею буйну шевелюру і заплакав гірко. Поплакав-поплакав і пішов прости в матері благословення.
— Піду, — каже, — куди голова поведе!
Мати насушила йому сухарів, дала мішок і благословила сина йти на всі чотири сторони. Він узяв мішок і пішов світ за очі; близько чи далеко — дійшов до чужого царства. Побачив його цар тих земель і почав розпитувати: