— Угамуй, будь ласка, кота-баюна! Все для тебе зроблю.
— Прожени воєводу, то зразу й угамую.
Цар погодився. Прогнав воєводу. А Бездольний став жити з дружиною при царю; кіт-баюн їх обох слухався, Ніхто їм прислужував, і жили вони довго і весело. От і вся казка, більше розказувати нічого.
Пір’їнка Фініста — ясного сокола
Жив собі дід, у нього було три дочки: старша і середульша — чепурухи, а молодша тільки про господарство дбала. Збирається батько до міста і питає у своїх дочок, якій що купити? Старша просить:
— Купи мені тканини на сукню!
І середульша те саме каже.
— А тобі що, доню моя улюблена? — питає у меншої.
— Купи мені, батеньку, пір’їнку Фініста — ясного сокола.
Батько попрощався з ними і поїхав до міста; старшим купив тканини на сукні, а пір’їнки Фініста — ясного сокола ніде не знайшов. Повернувся додому, старшу і середульшу дочок обновами порадував.
— А тобі, — каже найменшій, — не знайшов пір’їнки Фініста — ясного сокола.
— Та нехай, — сказала вона, — може, наступного разу пощастить знайти.
Старші сестри кроять та обновки собі шиють, над нею посміюються; а вона все відмовчується. Знову збирається батько до міста й питає:
— Ну, дочки, що вам купити?
Старша й середульша просять по хустині купити, а менша каже:
— Купи мені, батеньку, пір’їнку Фініста — ясного сокола.
Батько поїхав до міста, купив дві хустки, а пір’їнки й у вічі не бачив.
Повернувся назад і каже:
— Ой, доню, я ж знову не знайшов пір’їнки Фініста — ясного сокола.
— Нічого, батеньку; може, іншим разом пощастить.
От і втретє збирається батько до міста й питає:
— Кажіть, дочки, що вам купити?
Старші кажуть:
— Купи нам сережки.
А менша знову за своє:
— Купи мені пір’їнку Фініста — ясного сокола.
Батько купив золоті сережки, кинувся шукати пір’їнку — ніхто такого не знає; засмутився і поїхав із міста. Тільки-но виїхав за заставу, а назустріч йому дідок несе коробочку.
— Що несеш, старий?
— Пір’їнку Фініста — ясного сокола.
— А що за неї правиш?
— Давай тисячу.
Батько заплатив гроші й поскакав додому з коробочкою.
Зустрічають його дочки.
— Ну, доню моя люба, — каже він меншій, — нарешті й тобі купив подарунок; на, візьми!
Менша дочка трохи не підскочила від радості, взяла коробочку, стала її цілувати-голубити, міцно до серця тулити.
Після вечері всі порозходилися спати по своїх світлицях; прийшла і вона до своєї кімнати, відкрила коробочку. Пір’їнка Фініста — ясного сокола враз вилетіла, вдарилася об підлогу, і явився перед дівчиною прекрасний царевич. Повели вони поміж собою розмови солодкі, любі. Почули сестри й питають:
— З ким це ти, сестричко, розмовляєш?
— Сама із собою, — відповідає красна дівчина.
— Ану, відчини!
Царевич ударився об підлогу — і зробився пір’їнкою; вона взяла, поклала пір’їнку в коробочку й відчинила двері. Сестри й туди дивляться, і сюди заглядають — нема нікого!
Щойно вони пішли, красна дівчина відчинила вікно, дістала пір’їнку й каже:
— Лети, моя пір’їнко, в чисте поле, погуляй до пори до часу!
Пір’їнка обернулась ясним соколом і полетіла в чисте поле.
Наступної ночі прилітає Фініст — ясний сокіл до своєї дівчини; почалися в них розмови веселі. Сестри почули й одразу до батька побігли:
— Батеньку! У нашої сестри хтось уночі буває; і зараз сидить і з нею розмовляє.
Батько встав і пішов до меншої дочки, заходить до неї у світлицю, а царевич уже давно обернувся пір’їнкою і лежить у коробочці.
— От ви негідниці! — накинувся батько на своїх старших дочок. — Що ви на неї наклеп зводите? Краще б за собою пильнували!
Наступного дня вирішили сестри схитрувати: увечері, коли надворі зовсім стемніло, підставили драбину, набрали гострих ножів і голок та застромляли на вікні красної дівиці.
Уночі прилетів Фініст — ясний сокіл, бився-бився — не міг потрапити до світлиці, тільки крильця собі обрізав.
— Прощавай, красна дівчино! — сказав він. — Як надумаєш мене шукати, то шукай за тридев’ять земель, у тридесятому царстві. Три пари черевиків залізних стопчеш, три посохи чавунних зламаєш, три проскури кам’яних згризеш, перш ніж знайдеш мене, доброго молодця.
А дівчина спить собі: хоч і чує крізь сон ці слова непривітливі, а встати-прокинутися не може.
Вранці прокидається, дивиться — на вікні ножі та голки настромлені, а з них кров так і капає. Сплеснула руками: