— Не пий, братику, козликом станеш!
Не послухався Іванко й напився з козячого копитця.
Напився і став козликом…
Кличе Оленка братика, а замість Іванка біжить за нею біленький козлик.
Залилася Оленка слізьми, сіла під стіжок — плаче, а козлик біля неї скаче.
У той час їхав повз них купець:
— Чого, красна дівчино, плачеш?
Розповіла йому Оленка про свою біду.
Купець їй каже:
— Виходь за мене заміж. Я тебе вберу в золото-срібло, і козлик з нами житиме.
Оленка подумала, подумала і вийшла заміж за купця. Стали вони жити-поживати, і козлик із ними живе, їсть-п’є з Оленкою з однієї чашки.
Якось купця не було вдома. Коли це приходить відьма: стала під Оленчине віконце і так ласкаво почала кликати її купатися на річку.
Привела відьма Оленку на річку. Накинулася на неї, прив’язала Оленці на шию камінь і кинула у воду.
А сама обернулась Оленкою, вбралася в її плаття і прийшла до її оселі. Ніхто відьму не впізнав. Купець повернувся — і той не впізнав.
Самому козлику все було відомо. Похнюпив він голову, не п’є, не їсть. Уранці й увечері ходить по бережку біля водиці й кличе:
Дізналася про це відьма і стала просити чоловіка — заріж та й заріж козлика…
Купцеві шкода було козлика, звик до нього. А відьма так причепилася, так умовляє, — нічого не вдієш, купець погодився:
— Ну, заріж його…
Веліла відьма розкласти багаття високі, гріти казани чавунні, гострити ножі булатні.
Козлик довідався, що йому недовго жити, й каже названому батьку:
— Перед смертю пусти мене на річку сходити, кишечки прополоскати.
— Ну, сходи.
Прибіг козлик на річку, став на бережку і жалібненько закричав:
Оленка з річки йому відповідає:
А відьма шукає козлика, не може знайти і посилає слугу:
— Піди знайди козлика, приведи його до мене. Пішов слуга на річку і бачить: по берегу бігає козлик і жалібненько кличе:
А з річки йому відповідають:
Слуга побіг додому й розповів купцеві про те, що чув на річці. Зібрали людей, пішли на річку, закинули сіті шовкові й витягли Оленку на берег. Зняли камінь із шиї, скупали її в джерельній воді, одягли в пишне плаття. Оленка ожила і стала гарніша, ніж була.
А козлик на радощах тричі перекинувся через голову і обернувся хлопчиком Іванком.
Відьму прив’язали до конячого хвоста і пустили в чисте поле.
Сіль
В одному місті жив собі купець, у нього були троє синів: перший — Федір, другий — Василь, а третій — Іван. Жив той купець заможно, на своїх кораблях ходив у чужі землі й торгував усякими товарами.
Якось навантажив він два кораблі дорогими товарами й відправив їх за море з двома старшими синами. А меншому сину нічого не довіряв у торгівлі.
От як дізнався менший син, що його братів за море послали, одразу прийшов до батька й почав у нього проситися в чужі землі — себе показати, на людей подивитись.
Купець довго не погоджувався:
— Ти й голови додому не привезеш! — та все ж і йому дав корабель з найдешевшим вантажем: з колодами, шалівкою і дошками.
Зібрався Іван у путь-дорогу, відчалив од берега і скоро нагнав своїх братів.
Пливуть вони разом по синьому морю день, другий і третій, а на четвертий подули сильні вітри й відкинули Іванів корабель далеко, до якогось незнаного острова.
— Ну, хлопці, — закричав він матросам, — причалюйте до берега!
Пристали до берега, він зійшов на острів, наказав його чекати, а сам пішов стежкою; ішов, ішов і дістався до височезної гори, дивиться — в горі тій не пісок, не камінь, а чиста руська сіль.
Повернувся назад до берега, наказав робітникам усі колоди й дошки у воду покидати, а навантажити корабель сіллю.