А сопілка грає-примовляє:
— Грай, грай, сопілочко, грай, очеретяна. Мене сестри до лісу заманили, мене, бідолашну, погубили, за срібне блюдечко, за наливне яблучко. Грай, грай, сопілочко, грай, очеретяна. Роздобудь, таточку, кришталевої води із криниці царської.
Дві сестри-заздрісниці затрусилися, побіліли, на коліна впали, у провині зізналися.
Зачинили їх під залізні замки до царського указу, високого повеління.
А дід у дорогу зібрався, до міста царського по живу воду.
Скоро чи ні — прийшов він до того міста, до палацу підійшов.
Тут із ґанку золотого цар сходить. Дід йому доземно кланяється, все йому розповідає.
Каже йому цар:
— Візьми, чоловіче, з моєї царської криниці живої води. А коли дочка оживе, представ її нам із блюдечком, з яблучком, з лиходійками-сестрами.
Дід радіє, в землю кланяється, додому везе карафку з живою водою.
Тільки-но покропив він Марійку живою водою, враз вона ожила, припала голубкою на батькову шию. Люди збіглися, зраділи. Поїхав дід з дочками до міста. Привели його в палацові покої.
Вийшов цар. Поглянув на Марійку. Стоїть дівчина, як весняний цвіт, очі — сонячне сяйво, по обличчю — зоря, по щоках сльози котяться, ніби перли, падають.
Питає цар у Марійки:
— Де твоє блюдечко, наливне яблучко?
Взяла Марійка блюдечко з яблучком, покотила яблучко по блюдечку, наливне по срібному. Раптом пролунав дзвін-передзвін, а на блюдечку одне за одним міста російські виставляються, в них полки збираються зі знаменами, у бойовий стрій шикуються, воєводи перед строями, голови перед взводами, десятники перед десятками. І пальба, і стрільба, дим хмару звив — усе з-перед очей сховав.
Котиться яблучко по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку все небо красується, ясне сонечко за світлим місяцем котиться, зірки в хоровод збираються, лебеді в хмарі пісні співають.
Цар чудесам дивується, а красуня слізьми заливається, каже царю:
— Візьміть моє наливне яблучко, срібне блюдечко, тільки помилуйте моїх сестер, не вбивайте їх за мене.
Підняв її цар і каже:
— Блюдечко твоє срібне, а серце — золоте. Хочеш бути мені дорогою дружиною, царству дорогою царицею? А сестер твоїх на прохання твоє я помилую.
Справили вони бенкет на весь світ: так грали, що зірки з неба впали; так танцювали, що підлоги поламали. От і вся казка…
Три царства — мідне, срібне і золоте
У ті давні часи, коли світ Божий повнився лісовиками, відьмами й русалками, коли ріки текли молочні, береги були киселеві, а в полях літали смажені куріпки, у ті часи жив собі цар на ім’я Горох із царицею Анастасією Прекрасною; у них було троє синів.
Сталася біда велика — украв царицю нечистий дух. Каже цареві старший син:
— Батьку, благослови мене, поїду шукати неньку.
Поїхав і пропав, три роки про нього ні звістки, ні чутки не було.
Почав другий син проситися:
— Батьку, благослови мене в путь-дорогу, може, мені пощастить знайти і брата, і неньку.
Цар благословив; він поїхав і теж безвісти пропав — як у воду канув.
Приходить до царя менший син Іван-царевич:
— Любий батьку, благослови мене в путь-дорогу; може, знайду і братів, і неньку.
— Їдь, синку!
Іван-царевич вирушив у чужодальню сторону; їхав, їхав і приїхав до синього моря, зупинився на березі й думає: «Куди тепер їхати?».
Раптом прилетіли на море тридцять три бушлі, вдарилися об землю і стали красними дівицями — усі гарні, а одна ліпша за всіх; роздяглися і кинулись у воду.
Довго чи ні вони купалися — Іван-царевич підкрався, взяв у тієї дівиці, що ліпша за всіх, крайку і сховав за пазуху.
Покупалися дівиці, вийшли на берег, почали вдягатися — однієї крайки нема.
— Ах, Іване-царевичу, — каже красуня, — віддай мою крайку.
— Скажи спершу, де моя ненька?
— Твоя ненька в мого батька живе — у Ворона Вороновича. Іди понад морем, трапиться тобі срібна пташка із золотим чубчиком — куди вона полетить, туди й ти йди.
Іван-царевич віддав їй крайку і пішов понад морем; тут зустрів своїх братів, привітався з ними і взяв із собою.
Ідуть вони разом берегом, побачили срібну пташку із золотим чубчиком і побігли за нею слідом. Пташка летіла, летіла і кинулась під плиту залізну, в яму підземельну.
— Ну, браття, — каже Іван-царевич, — благословіть мене замість батька, замість матері; спущусь я в цю яму й дізнаюся, яка земля іновірна, чи не там наша ненька.
Брати його благословили, поліз він у ту яму глибоку і спускався не багато, не мало — три роки; спустився й пішов дорогою.