Ішов-ішов, ішов-ішов, побачив мідне царство; у палаці сидять тридцять три дівиці-бушлі, вишивають рушники хитрими візерунками, — містами з передмістями.
— Здрастуй, Іване-царевичу! — каже царівна мідного царства. — Куди йдеш, куди прямуєш?
— Іду свою неньку шукати.
— Твоя ненька у мого батька, Ворона Вороновича; він хитрий і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Він тебе, доброго молодця, уб’є! На тобі клубочок, іди до моєї середульшої сестри — що вона тобі скаже. А назад підеш, мене не забудь.
Іван-царевич покотив клубочка й пішов слідом за ним. Приходить у срібне царство; там сидять тридцять три дівиці-бушлі. Каже царівна срібного царства:
— Досі руського духу не було ні видно, ні чути, а це руський дух сам перед очима став! Що, Іване-царевичу, діла уникаєш чи діла питаєш?
— Ой, красна дівице, іду шукати матінку.
— Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди до меншої моєї сестри — що вона тобі скаже: вперед іти чи назад повертатися?
Приходить Іван-царевич до золотого царства; там сидять тридцять три дівиці-бушлі, рушники вишивають. За всіх вища, за всіх ліпша царівна золотого царства — така краса, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже вона:
— Здрастуй, Іване-царевичу! Куди йдеш, куди прямуєш?
— Іду матінку шукати.
— Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав. Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди в перлове царство: там твоя матінка живе. Побачивши тебе, вона зрадіє і зразу накаже, щоб няньки-мамки подали тобі зеленого вина. А ти не бери; проси, щоб дала тобі трирічного вина, яке в шафі стоїть, та горілу скоринку на закуску. Іще не забудь: у мого батька у дворі є два кадоби води — одна вода сильна, а друга малосильна; поміняй їх місцями і напийся сильної води.
Довго царевич із царівною розмовляли і так покохали одне одного, що й розлучатися їм не хотілось; а нічого не вдієш — попрощався Іван-царевич і вирушив у путь-дорогу.
Ішов, ішов, приходить до перлового царства. Побачила його мати, зраділа й крикнула:
— Мамки-няньки! Подайте моєму синові зеленого вина.
— Я не п’ю простого вина, подайте мені трирічного, а на закуску горілу скоринку.
Випив трирічного вина, закусив горілою скоринкою, вийшов на широкий двір, поміняв кадоби місцями й почав сильну воду пити.
Раптом прилітає Ворон Воронович; був він світлий, як ясний день, а побачив Івана-царевича — зробився похмуріший за темну ніч; опустився до кадоба й почав пити безсильну воду.
Тим часом Іван-царевич упав до нього на крила; Ворон Воронович здійнявся високо-високо, носив його і горами, і долами, і печерами, і хмарами і став питати:
— Чого тобі треба, Іване-царевичу? Хочеш — грошима наділю?
— Нічого мені не треба, тільки дай мені паличку-пір’їнку.
— Ні, Іване-царевичу! Забагато хочеш.
І знов поніс його горами, долами, печерами і хмарами. Іван-царевич міцно тримається; наліг усією своєю вагою і трохи не зламав йому крил. Крикнув тоді Ворон Воронович:
— Не ламай ти моїх крил, візьми паличку-пір’їнку.
Віддав царевичу паличку-пір’їнку; сам зробився простим вороном і полетів на круті гори.
А Іван-царевич прийшов у перлове царство, взяв свою матінку й вирушив назад; дивиться — перлове царство в клубочок згорнулося й за ним покотилося.
Прийшов у золоте царство, потім у срібне, а потім і в мідне, взяв повів із собою трьох прекрасних царівен, а ті царства згорнулися клубочками і за ними покотилися. Підійшов до ями, що під плитою залізною, і засурмив у золоту сурму.
— Брати рідні! Якщо живі, мене не зрадьте.
Брати почули сурму і витягли на білий світ красну дівицю, царівну мідного царства; побачили її й почали між собою сперечатися: один одному поступитися нею не хочуть.
— Чого ви б’єтесь, добрі молодці! Там є ще ліпша за мене красна дівиця.
Царевичі витягли царівну срібного царства. Знову почали сперечатися й битися; один каже:
— Хай мені дістанеться!
А другий:
— Хай моя буде!
— Не сваріться, добрі молодці, там є красивіша за мене дівиця.
Царевичі перестали битися і витягли царівну золотого царства. Знов було почали сперечатися, та царівна-красуня зразу зупинила їх:
— Там чекає ваша матінка!
Витягли вони матінку, потім підняли Івана-царевича до половини й відсікли мотузки. Іван-царевич полетів у прірву, дуже забився й півроку пролежав без тями; отямившись, подивився навколо, згадав усе, що з ним трапилось, дістав із кишені паличку-пір’їнку і вдарив нею об землю. Вмить з’явилося дванадцять молодців.