Ішов-ішов, і застала його темна ніч; сховався він під билинку край самої дороги, лежить собі, спати збирається. Ідуть повз нього три злодії.
— Здрастуйте, добрі молодці! — каже хлопчик Мізинчик.
— Здоров!
— Куди йдете?
— До попа.
— Навіщо?
— Волів красти.
— Візьміть мене із собою!
— Куди ти згодишся! Нам треба такого молодця, щоб раз дав — і дух вийшов!
— Пригоджуся і я: у підворіття пролізу й вам ворота відімкну.
— І то діло! Ходімо з нами.
От прийшли вони вчотирьох до заможного попа.
Хлопчик Мізинчик проліз у підворіття, відчинив ворота й каже:
— Ви, браття, тут на дворі постійте, а я залізу в сарай та виберу найліпшого вола й виведу до вас.
— Гаразд!
Заліз він до сараю і кричить звідти на всю горлянку:
— Якого вола тягти: бурого чи чорного?
— Не галасуй, — кажуть йому злодії, — тягни, який під руку попадеться.
Хлопчик Мізинчик вивів їм вола щонайкращого; злодії пригнали вола до лісу, зарізали, обдерли шкуру й почали ділити м’ясо.
— Ну, браття, — каже хлопчик Мізинчик, — я візьму собі тельбухи: мені й того вистачить.
Узяв тельбухи й тут же заліз у них спати, ніч коротати; а злодії поділили м’ясо і розійшлися по домівках.
Прибіг голодний вовк і проковтнув тельбухи разом із хлопчиком; сидить він у вовчому череві живий, і горя йому мало! Кепсько довелося сіроманцю! Побачить він отару, вівці пасуться, вівчар спить, і тільки що підкрадеться вівцю потягти — а хлопчик Мізинчик кричить на всю горлянку: «Вівчар, вівчар! Ти спиш, а вовк вівцю тягне!». Вівчар проснеться, кинеться на вовка з ломакою та собак натравить, а собаки ну його тріпати — тільки клоччя летять! Ледве втече сердешний!
Зовсім охляв вовк, довелося пропадати з голоду.
— Вилізь! — просить вовк.
— Довези мене додому до батька, до матері, то й вилізу, — каже хлопчик Мізинчик.
Побіг вовк у село, ускочив просто до старого в хату; хлопчик Мізинчик зразу виліз із вовчого черева через зад, схопив вовка за хвіст і кричить:
— Бийте вовка, бийте сірого!
Дід ухопив ломаку, баба другу і давай бити вовка; тут його й порішили, здерли шкуру й синочку кожуха зробили. І стали вони жити-поживати, вік доживати.
Цап
У далекому краї, у якійсь державі жив собі купець, і було в нього три дочки. Збудував він собі новий дім і посилає на новосілля ночувати старшу дочку, щоб потім розповіла йому, що і як їй уві сні привидиться.
І привиділось їй уві сні, що вона вийде заміж за купецького сина.
Наступної ночі посилає купець на новосілля середульшу дочку: що їй привидиться?
І наснилося їй, що вона вийде заміж за дворянина.
Третьої ночі настала черга меншої дочки, послав і ту; і наснилося їй, бідолашній, що вийде вона заміж за цапа.
Злякався батько, не велів любій дочці навіть на ґанок виходити. Так ні, не послухалась, вийшла! А цап її тимчасом підхопив на високі роги і поніс за круті береги.
Приніс до себе й поклав на піл спати. Уранці прокинулася наша красуня, зирк — а двір увесь обгороджений частоколом, і на кожній тичці по дівочій голівці; тільки одна тичка без нічого стоїть. Зраділа, бідолашка, що смерті уникла.
А слуги давно її будять:
— Не час, добродійко, спати, час у світлицях замітати, сміття надвір вигрібати!
Виходить вона на ґаночок; летять гуси.
— Ой, ви гуси мої сірі! Чи не з рідного ви краю, чи не від рідного батенька несете мені звісточку?
А гуси їй відповідають:
— Із твого ми краю, принесли ми тобі звісточку: у вас вдома заручини, старшу сестричку твою віддають заміж за купецького сина.
Цап із приполку все чує і каже слугам:
— Ге й ви, слуги мої вірні! Несіть плаття самоцвітні, запрягайте коней вороних, щоб тричі скочили й були на місці.
Вбралася бідолашка і поїхала; коні миттю привезли її до батька. На ґанку зустрічають гості, в хаті бенкет пишний!
А цап тим часом обернувся добрим молодцем і ходить по двору з гуслами. Ну як на бенкет гусляра не покликати? Він прийшов у хороми й почав вигравати:
— Цапова дружина! Цапова дружина!
А бідолашка по одній щоці його лясь, по іншій лясь, а сама на коней — і втекла!
Приїхала додому, а цап уже на приполку лежить.
Уранці будять її слуги:
— Не час, добродійко, спати, час у світлицях замітати, сміття надвір вигрібати!
Встала вона, поприбирала у світлицях і вийшла на ґанок; летять гуси.
— Ой, ви гуси мої сірі! Чи не з рідного ви краю, чи не від рідного батенька несете мені звісточку?