А гуси їй відповідають:
— Із твого ми краю, принесли ми тобі звісточку: у вас вдома заручини, середульшу сестричку твою віддають заміж за дворянина багатого.
Знову поїхала бідолашна до батька: на ґанку гості зустрічають, а в хоромах бенкет пишний!
А цап обернувся добрим молодцем і ходить по двору з гуслами; покликали його, він і почав вигравати:
— Цапова дружина! Цапова дружина!
А бідолашка по одній щоці його лясь, по іншій лясь, а сама на коней — і втекла!
Приїхала додому, а цап уже на приполку лежить.
Минула ще ніч; уранці встала бідолашка, вийшла на ґанок — знову летять гуси.
— Ой, ви гуси мої сірі! Чи не з рідного ви краю, чи не від рідного батенька несете мені звісточку?
А гуси їй відповідають:
— Із твого ми краю, принесли ми тобі звісточку: у батька твого великий стіл.
Поїхала вона до батька: гості на ґанку зустрічають, у хоромах бенкет пишний! По двору гусляр походжає, на гуслах виграває. Покликали його в хороми; гусляр знову за старе:
— Цапова дружина! Цапова дружина!
Бідолашка по одній щоці його лясь, по іншій лясь, а сама мерщій додому. Дивиться на піл, а там лишень цапова шкура лежить: гусляр ще не встиг обернутися цапом.
Полетіла шкурка в піч, стала менша дочка не цаповою дружиною, а доброго молодця; стали вони собі жити-поживати й добра наживати.
Царівна-жаба
В далекому краї, у якійсь державі жили собі цар із царицею; у них було троє синів — усі молоді, нежонаті, молодці такі, що ні в казці сказати, ні пером описати; молодшого звали Іван-царевич.
Каже їм цар таке слово:
— Діти мої милі, візьміть собі по стрілі, натягніть тугі луки й пустіть в різні сторони; на чий двір стріла впаде, там і сватайтесь.
Пустив стрілу старший брат — упала вона на боярський двір, просто перед дівочим теремом; пустив середульший брат — полетіла стріла до купця на двір і зупинилась біля красного ґанку, а на тому ґанку стояла душа-дівиця, донька купецька; пустив наймолодший брат — потрапила стріла у брудне болото, і підхопила її жабка-скрекотушка.
Каже Іван-царевич:
— Як мені зі скрекотушкою одружитися? Скрекотушка не рівня мені!
— Бери! — відповідає йому цар. — Певно, доля в тебе така.
От одружилися царевичі: старший із бояринею, середульший із купецькою дочкою, а Іван-царевич із жабкою-скрекотушкою. Кличе їх цар і наказує:
— Хай дружини ваші спечуть мені до завтра по м’якій білій хлібині.
Повернувся Іван-царевич до своїх палат сумний-невеселий, буйну голівоньку низько похнюпив.
— Ква-ква, Іване-царевичу! Чого так зажурився? — питає його жабка. — Чи почув від батька слово неприємне?
— Як мені не журитися? Цар мій батенько наказав тобі до завтра спекти м’який білий хліб.
— Не журися, царевичу! Лягай спати-відпочивати; уранці видно буде.
Уклала царевича спати і скинула з себе жаб’ячу шкірку — обернулася душею-дівицею, Василиною Пре мудрою; вийшла на красний ґанок і гукнула гучним голосом:
— Мамки-няньки! Збирайтеся, лаштуйтеся, приготуйте білий хліб, такий, як я їла в мого батенька.
Уранці прокинувся Іван-царевич, а в скрекотушки хліб давно готовий — і такий гарний, що ні подумати, ні описати, тільки в казці розказати! Прикрашений коровай різними витребеньками, по боках міста видно царські із заставами.
Подякував цар за той хліб Івану-царевичу й одразу віддав наказ своїм трьом синам:
— Хай дружини ваші витчуть мені за ніч по килиму.
Повернувся Іван-царевич сумний-невеселий, низько буйну голівоньку похнюпивши.
— Ква-ква, Іване-царевичу! Чого так зажурився? Чи почув від батька свого слово неприємне?
— Як мені не журитися? Цар мій батенько наказав за одну ніч виткати йому шовковий килим.
— Не журися, царевичу! Лягай спати-відпочивати; вранці видно буде!
Уклала його спати, а сама скинула жаб’ячу шкірку — і обернулась душею-дівицею, Василиною Премудрою; вийшла на красний ґанок і гукнула гучним голосом:
— Мамки-няньки! Збирайтеся, лаштуйтеся шовковий килим ткати — щоб такий був, на якому я сиділа в мого батенька!
Як сказано, так і зроблено. Уранці прокинувся Іван-царевич, у скрекотушки килим давно готовий — і такий чудовий, що ні подумати, ні описати, тільки в казці розказати. Гаптований килим золотом-сріблом, вигадливими візерунками.
Подякував цар за той килим Івану-царевичу й одразу загадав новий наказ, щоб усі троє царевичів прийшли до нього на оглядини разом із дружинами.
Знову повернувся Іван-царевич сумний-невеселий, низько буйну голівоньку похнюпивши.