Та й відчинив чекіст перші червоні двері. І спочатку були сінці, а за ними ще одні такі самі двері, як тільки що відчинені. І зараз з правого боку стояла вузенька та височенька шафочка у зріст чоловіка. І чекіст її відчинив і, ставши поруч неї, звелів:
— Ану заходь…
Та Брус не заходив, а тільки дивився на шафочку. Тоді чекіст раптово кинувся на нього і на кулаках упер Бруса всередину і хрьопнув за ним дверцятами. Брус, утративши рівновагу, гуркнув головою у протилежну стінку шафочки… Та й так затримався обома руками. І почав усвідомлювати собі, де він опинився. Ніг рушити йому ніяк не можна було наперед, а тільки можна було трошки це зробити на боки. І він присів і спробував дістати рукою те, що йому заважає. І виявилося, що то стояв унизу стілець, обіпершись спинкою об стінку кабінки. І Брус повернувся до дверцят, щоб сісти. Але йому не вдалося, бо коли він почав осідати, то коліна, обпершися об двері, а спина об стіну кабінки, не допустили тулубові досягти стільця… У Бруса встав на всім тілі холодний піт. І напнувся Брус, щоб устати, але тіло так утяглося у тісні скутки кабінки, що він за першим разом не здолав витягтися до тієї волі, яку він мав у стоянні… І ззаді, саме над крижами, він почув, як давить верхня частина стільцевої спинки. І повернув він туди обидві свої руки і, нащупавши там дві частини стільця, що давили, обіперся об їх руками з усією тією силою, на яку він був тоді здатний. І в цей час його чоло, торкаючися дверцят, підсунулося трошечки вгору. Тоді він повернув ступню правої ноги праворуч, і стало вільніше обом ногам… І Брус підвівся, важко дихаючи… І пройшла мить одна й друга. І Брус так, як ото роблять люди ті, що впадуть глупої ночі у глибоку яму і перелякаються, та й починають напівсвідомо і напівінстинктивно мацати навколо себе руками, щоб з'ясувати своє становище, — почав обмацувати стінки жахливої пастки. І пальці його тепер з побільшеною чутливістю запевнили, що його замкнено у металеву посудину. І Брус уперся однією рукою у дверцята, а другою у задню стіну, напнувся і спробував похитнути свою клітку. Але дарма. Тоді він, тримаючися руками за стінки, осів, скільки було можливо, і почав пробувати підсунути праву ногу під стілець. Стілець не ворушився, але зате він почув ногою під стільцем якусь непорушну ґулю. І носком правої ноги почав довідуватися, що воно за ґуля. Він торкав її і по найпростішій лінії від себе, і пробував з лівого і з правого боку, лишаючи задню частину і верх її, бо туди не міг запхнути ноги… І рішив, що зісподу, десь аж із–під підлоги всунутий у кабінку грубезний гвинт і тут примоцьований так само величезною гайкою… І витяг нещасний чоловік свою ногу з–під стільця, і випростався на всю кабінку… Тепер йому було душно, і він був мокрий уже не холодним потом, а гарячим. Він знесилений і отупілий. Він мав у голові, що його навмисне вкинули в цю кабінку, щоб задушити. І через якусь хвилину закам'яніння він знов підняв обидві руки на стінки, та й почав по їх шарудіти долонями, чи не натрапить він часом на якусь продухвину. І після довгого і гарячкового шукання Брус наткнувся пальцями правої руки на дірку, таку завбільшки, як дірка в колесі для дерев'яної осі у малім селянськім возі. Вона була перед самим його носом. І підвів він трошки голову і радісно припав ротом і задихав глибоко грудьми. Повітря було свіжіше, як у кабінці, від якого він уже був мокрий і гарячий.
І побачив він у знайдену дірку, що в сінях праві двері і ліві щільно зачинені. Тільки із–під лівих дверей пробивається коридорне світло тоненькою смугою через усе те місце, де бувають пороги. А простір поміж ними обома сповнений моторошною порожнечею. І жаль невимовний стис замкненого. За яку пам'ять чи провину він пішов на такі муки?..