— Не хочу, щоб отруїли мене жиди… От і все…
І Парцюня, неначе з раптово увігнаним шилом у бік, крутнувся до Сіямського:
— Ач, що меле, гадюча падлина!.. Як на мене, то з ним тільки одна мова… Мова останнього слова, останнього аргументу, яким володіє непереможна Чека… Я не можу допустити, щоб інтелігентна людина… Та що інтелігентна?!.. Замурзаний куркуль з порепаними пальцями, які смердять гноєм своїх діл, не посміє на такі алюри!..
Сіямський, здавалося, не чув обурення Парцюниного. Він ввесь час дивився враженим поглядом на Бруса і удавав, що не знає, на яку ступити, аби вийти на ясний висновок і діяти по звичці, що утворилася від поділу: або ворог, або ні, або ліквідувати, або нехай живе, і спитався лагідно, ніби обвинувачуючи різкість свого колеги:
— А справді, чого ви не їсте?.. Їжа свіжа і смачна. Я вважаю, що ви недужий і дуже інтелігентна людина, і тому всі ваші грубіянства складаю на рахунок вашої недуги. Вас треба врятувати, бо у нас так мало інтелігентних робітників на селах. Ви ж можете бути добрим учителем, їжте. Я хочу вас бачити дужим, і для цього ми вам будемо давати щодня таку їжу.
І як перед цим Сіямський не дуже зважав на Парцюню, так само і Брус зараз дивився тільки на Парцюню, а не на Сіямського, а Парцюня не спускав очей з Бруса. І тепер, коли начальник Гепеви замовк, Брус мовчки і таємничо почав кликати пальцем правої руки до себе Парцюню. І той просто отетерів від несподіванки та й гукнув:
— А це ще чого тобі схотілося? Що це ще за штуки ти починаєш сотати очима?.. Гіпноз?..
— Ідіть сюди, я щось вам скажу…
Притишено і конфіденціально запрохав Брус Парцюню до себе на нари. Слова його прогомоніли б фальшиво, якби не мав такого страшного вигляду. І хоч говорено було тільки що про інтелігентність і про нормальність, але після слів ув'язненого у камері повіяло холодом жаху, який не торкався реальності ніяким боком. А якщо і мав з ним десь якийсь дотик, то тільки в тім місці, де людське серце здригається від відчутимої, але не усвідомленої смертельної небезпеки. Слова Брусові в камері просто прогриміли і, відповідно, сподіяли і на тих двох чекістів, які стоянням заступали парашу, і на двох чекістських начальників. І коли після Брусового запрошення Парцюня ошелешено тільки витріщив очі, то Брус знов почав:
— Не треба вже… Не йдіть… Я вже ніколи не скажу вам, не бійтеся. Так і видно, що ви жидівський слуга, бо якби я жида покликав…
І Брус показав очима на Сіамського:
… — то він би зразу підійшов. І я знаю, що якби його тут не було, то й ви б не боялися підійти… Я хотів так сказати, щоб він не почув… Та вже не треба… Вже нам доля однакова судилася. Вони мене у камері отруять, як пацюка, а потім вас, свого слугу… не в камері. Я тільки це й хотів вам на вухо сказати, а тепер нехай і він чує.
Розмова в камері наелектризувала навіть повітря. Це можна було бачити і по тому, як чекістські обличчя мінялися, і по тому, що чекісти не перебивали говорити Брусові. Та він хоч і говорив, але після кожного речення облизував губи. В роті було сухо. І він силкувався викликати слину, щоб притишити спрагу. Це помітив і Сіамський і знов обізвався:
— Хто б я не був, але я вам не ворог. Я стою тільки на своїм посту і справедливо виконую кару над тими, що провинилися перед робітничо–селянською владою… І якщо є десь найбільший вам ворог, то це ви самі: ви кажете, що вас хотять отруїти, а самі не їсте саме тут, де найпильніше забезпечено від усяких злочинних дій і намірів робити злочинні дії… Я ручаюся, що ось ця їжа є свіжа і чудова. Дивітеся.
І він узяв у руку тарілку і ложкою із неї підняв котлету над нарами, кажучи:
— Хто може відмовитися від такої страви? Тільки якийсь маніяк, що дивиться у свіжовикопану яму… Або ось капуста. Гарна, смачна і перемішана з вишкварками… Їжте, бо вам на волі потрібне здоров'я, а не роззявлена холодом землі пащека смерті.
І Брус підтяг ліву ногу, зігнув її і, злігши на правий лікоть, облизнувся між сухими губами. І пройшла судома по всьому обличчі, неначе він ковтнув слину. Сіамський швидко поставив на нари тарілку, обернувся назад до чекіста і схвильовано наказав:
— Швидше підіть та принесіть їм води. Вони води хотять.
Вода вмить з'явилася. Чекіст виліз на нари з бачком, в якому жовніри носять собі їжу, підійшов до Бруса і простяг до його бачок, кажучи:
— Пийте…
Але Брус, глянувши на прислужливого тюремщика, сказав йому:
— Дайте своєму начальникові, нехай нап'ється…
Та й схилив підперту голову до нар. А Сіамський на пропозицію Бруса зреагував такою стриманою мовою: