— Годі.
І нижчий чоловік у лікарськім одязі вилучив машинку з електрики, зняв пластинки з потилиці, і все це жужмом підсунув Брусові під ліжко. І вдвох разом з високим перевернули хворого горілиць та й роздягли його донага. Жінка ж пішла до ванни і почала заточувати в неї води. Вода парувала. І принесли Бруса до ванни і впустили його туди. І молода жінка його там мила милом, мабуть, хвилин п'ятнадцять. Обидва чоловіки їй помагали. А потім, двічі напустивши води і двічі випустивши, витягли його з ванни і понесли на ліжко. Воно було застелене двома простирадлами і ковдрою. Станка для голови вже не видно було, бо на нім лежала подушка. На ліжку Бруса витерли двома рушниками, але сорочок не наділи. Так і вмостили лежати. Він був непорушний.
І всі чоловіки тепер з цікавістю пружили свою увагу у бік жінки. І вона не роздягаючись улізла до голого Бруса у постіль під ковдру. І там, посилкувавшися, пригорнулася до його щільно і почала його цілувати та шепотіти:
— Івасику, мій любий… ти, мабуть, дуже їсти хочеш?.. Ось я тобі зараз подам сюди в ліжко…
Це вона сказала разів кілька, супроводжуючи свої слова поцілунками і гладячи Брусові спину правою рукою. А потім узяла його повіки і розтулила їх на лівім оці. Але Брус зараз же їх сплющив. При цім видно було, що це він зробив з певним підсвідомим зусиллям. І жінка знов почала до його шептати на вухо так, що її подих ворушив волосинки коло Брусового вуха:
— Бідний мій Івасику… Ти недужий… Ось ми тебе зведемо, і я тобі в ліжко принесу котлеток.
І ніби на прощання, знов поцілувала його і встала. І принесла з плиток до ліжка на гарячій сковороді дві котлетки, зготовлені з печеною цибулею та бараболею. А два чоловіки у лікарських халатах, посадивши Бруса в ліжко і накинувши на його ковдру, почали підтримувати його в сидячім становищі. Жінка, піднісши до Брусового носа близенько запахущу сковорідку, зупинилася, тримаючи їжу у повітрі. Котлети ще шкварчали і приємно парували. Всі присутні з напруженням дивилися на сплющені Брусові очі… І враз вії очей почали здригатись і розплющуватися. І праве око стало цілком розтуленим, а ліве розвиднилося тільки до половини. І обоє разом дивилися на жінку перед собою, що тримала сковороду з їжею. І ніхто ані шешерхнув. Була тиша. Та й почали із непорушних очей скачуватися на зарослі щоки окремі, важкі, поодинчі сльози. Здавалося, що це напружена тиша плаче. І разом з цим з уст правого куточка потекла на бороду слина. І Брус промовив:
— Ї…сти.
Але і голос у його був неначе не його. Похожий на людський, але неначе десь із якоїсь глибочіні, що була захована під його м'язами та кістками у невідому нам тишу. І щойно жінка його почула, то в ту ж мить передала котлети у сковорідці високому, а сама нагнулася і, взявши Брусову праву руку у свої обидві долоні, почала ласкаво питати:
— Де ті золоті гроші, що ти привіз із дому?.. Треба купити котлеток, бо тобі нема чого їсти.
І так вона сказала кілька разів та й замовкла, не випускаючи його руки із своїх долонь. Вона чекала і дивилася йому у вічі. І Брус мовчки дивився своїми півтора очима на жінку. Сльози в його непомітно перестали текти, і слина захолонула у куточку вуст. Тільки здригались повіки біля напівприплющеного ока та зморшки біля обох очей. І на цьому тлі ліве око розтулилося до тієї міри, в якій стояло вже й праве. Жінка сквапно сіла на ліжко і, так само тримаючи Брусову руку, як і раніше, і так само вдивляючися у його очі, заговорила знов. І в її голосі була і ніжність, і вразливість солодкої гадини:
— Любий мій Івасику… ти дуже недужий. І тобі не можна виходити з дому нікуди… Я буду сама тобі приносити все, що тільки тобі буде потрібно. А в нас немає засобів до життя… Скажи мені, куди ти заховав оті золоті гроші, що ти привіз від батька? Я куплю тобі їсти… Говори, не мовчи. Мені дуже боляче, що ти став такий мовчазний…