— Візьміть, В'ячеславе Михайловичу, все це потрібно не мені, а заради вас…
І Молотов звівся схвильований, став крок наперед, щоб стати по цей бік стола супроти Сталіна, та й уклонився йому в пояс, і промовив, повний вдячності і ніби й радості:
— Я завжди від вас виходю сповнений свіжих патріотичних сил, так потрібних нам тепер для боротьби з нашими перепонами. І я завжди всі свої сили кожної хвилини споготовлений віддати на справу підтримки кожнісінької вашої ініціативи. І радість споліскує моє серце від переконання, що всі ваші почини у майбутнім будуть мати на своїм чолі вінець успіху, бо я сьогодні підтримую вас, маю щастя…
Сталін не встаючи подав йому руку. Молотов стиснув її і ще раз уклонився в пояс і вийшов. Єжов же сидів чекаючи, не одержавши від того, що вийшов, навіть прощального погляду. І Сталін, усміхаючись до Єжова, сказав:
— Ну, тепер поговоримо не про справи, а про їх, так би мовити, відблиск, який у нашій свідомості пече навіть тоді, коли самі справи не мають в реальнім житті, асимілювавшись із ним, найменшого сліду. Так от. Чи ви переконалися чим–небудь, що ви вирвали із життя найздібніших людей, які загрожували приходові нашого майбутнього?.. Бо я часом тривожуся, відколи трохи більше узнав історично–побутову мудрість українського народу… Чи справді ті натури, що ми до початку пролетарської революції вважали за талановиті… Чи справді вони такі є талановиті, якщо взяти для характеристики їх вислів: «тиха вода греблі рве»?
І Єжов, ставши простішим своєю сидячою постаттю і силою стримуючи кипіння схвильованості, став відповідати, неначе витягаючи слова із свіжого роздумування:
— Я гадаю, що наша тривога має реальні підстави лише частково, бо всі часи знали поліційні організації, що були скеровані супроти ворушкої частини населення. А ворушкі є думкою і дією. І другі завжди притягають зір поліції раніше, ніж треба. А я виконував ваше високе доручення тільки супроти перших… Супроти людей думки. Народна крихотка мудрості «тиха вода греблі рве» має на увазі лише такі натури, що, появившись справді серед неспокійних груп збаламучених фізичною частиною життя, все ж таки мають силу волі завчасу не виявляти своїх намірів у дії. І тоді, коли їх земляки обурюються, вони мовчазні, хоч і схвильовані. Вони ждуть нагоди. Інакше кажучи, народна мудрість має на увазі геніальних людей, що організовують себе, а потім і здатніших своїх земляків. І ви перший звернули належну увагу на можливість появи генія. І тому я, мабуть, з самого початку помилився. Бо хто скаже, що геній може діяти без оточення. А ви, паралізуючи надзвичайні індивідуальні сили, паралізуєте все оточення… Ніхто не скаже, на протязі яких інтервалів часу появляються отакі люди, які заставляють нас тремтіти за своє майбутнє. Я визнаю тільки за вами рацію… Я ніщо, я тільки збуджений вами…
— Так… так. Те, що в минулім кожне суспільство благословляло, те я мушу поставити в ряд проскрибованих. Для мене зараз такі слова, як здібність і хист, означають перший рух супроти нашої революції. Люди з цією вивіскою мають завжди дуже велику здатність реально сприймати тільки обмежену дійсність сучасним життям і не мають жала прогнози щодо наближення майбутнього. А якби вони це майбутнє відчували, то ми б у їх завжди мали тільки своїх однодумців і приятелів… Хоч би з мотивів переляку перед нашим терором, який з часом побільшиться… Через те я вас так і запитав, через те ваша відповідь мене і геть не вдовольнила ще. І я уже, ідучи за трафаретом, який нам підсовують природничі науки, допитуюся… Чи ви не звернули уваги, чи діти знищених вами людей теж мають здібності своїх батьків?.. Чи навіть здібність яку–небудь, яка б говорила, що вони діти батьків, відзначених природою?..
І відповів Єжов, і в його відповіді бриніло вибачення і тривога:
— Йосипе Вісарійоновичу, коли я виконував свій обов'язок, покладений вами мені на плечі, я теж отак, як оце ви, був зацікавлений дітьми жертв державної вимоги… Але не цим вашим інтересом, а просто: скільки в данім разі наші вимоги нищать комуністичних опонентів. І рішав, що двох. Майбутніх організаторів бунтів супроти нас і все майбутнє України на протязі з півтисячі років. І звертав увагу на сиріт. І виявив, що кожна сирота талановита. Кожна відрізняється і від сусідніх дітей, навіть зовнішньо, кращим образом маленької людини… Цебто тією субстанцією, що ми звемо духовністю.
Коли Єжов говорив, то Сталін помітив, що у його розвиток думки і її зміст похожі на його, на Сталінові, дарма, що і зміст, і думка де–не–де ухилялися трошки від точності. І диктаторові стало неприємно так, ніби його живовидячки пошивали в дурні. І він ледве помітно усміхнувся та й зауважив: