Мірошникова дружина й погонич забули про свої тарілки. Вони перезиралися, ковтаючи повітря повними їжі ротами. Жінка, важко дихаючи, притримала руками груди і стиснула їх, вочевидь, не тямлячи себе. Погонич переводив очі з неї на котів, облизував пересохлі вуста і силувано ковтав їжу.
Мірошник проковтнув останній шматок, відкинув голову і різко перехилив останню порцію горілки. Попри сп’яніння він підвівся, схопив залізну ложку і, ляскаючи нею по долоні, рушив до юнака. Хлопець приголомшено застиг. Жінка підсмикнула спідницю і взялася копирсатися з вогнем.
Мірошник нахилився до погонича й прошепотів щось у його почервоніле вухо. Юнак підскочив, наче його штрикнули ножем, і почав щось заперечувати. Господар голосно запитав, чи жадав він його дружину. Погонич спаленів, але змовчав. Мірошникова жінка відвернулася й продовжила мити горщики.
Мірошник тицьнув пальцем у кота, що тинявся туди-сюди, і знову зашепотів щось юнакові. Хлопець із зусиллям підвівся з-за столу, збираючись вийти з кімнати. Перекинувши свій ослін, чоловік кинувся навздогін і, перш ніж погонич щось зрозумів, враз штовхнув його до стіни, схопивши однією рукою за горло і впершись коліном у живіт. Хлопець не міг поворушитися. Заціпенівши від жаху і голосно ковтаючи ротом повітря, він щось пробелькотів.
Господиня кинулася до свого чоловіка з благаннями та слізьми. Смугаста кішка, прокинувшись, лежала на печі і згори спостерігала за виставою, а наляканий кіт застрибнув на стіл.
Одним ударом мірошник відкинув жінку подалі. А потім одним жвавим рухом, яким жінки виколупують з картоплі підгнилі місця, встромив ложку хлопцеві в око та провернув її.
Око вистрибнуло з обличчя, як жовток із розбитого яйця, і скотилося мірошниковою рукою на підлогу. Погонич завивав і верещав, однак господар міцно пришпилив його до стіни. Потім закривавлена ложка уп’ялася в друге око, що вистрибнуло ще швидше. На мить воно застигло на хлопцевій щоці, наче непевне, що робити далі; а тоді нарешті сповзло сорочкою на підлогу.
Усе це трапилося миттєво. Я не міг повірити власним очам. У мене промайнув слабенький спалах надії, що виколупані очі ще можна повернути на належне місце. Мірошникова жінка дико заволала. Вона кинулася до сусідньої кімнати і розбудила дітей, що від жаху теж зайшлися слізьми. Погонич закричав, а потім змовк і прикрив обличчя руками. Цівки крові стікали крізь пальці його руками і повільно крапали на сорочку й штани.
Досі розлючений мірошник підштовхнув юнака до вікна, ніби не знав, що той осліп. Хлопець заточився, скрикнув і мало не наштовхнувся на стіл. Господар схопив його за плечі, розчахнув ногою двері і копняками вигнав надвір. Той знову заволав, перечепившись за поріг і впавши на подвір’я. Пси, не знаючи, що трапилося, зайшлися гавкотом.
Очні яблука лежали на підлозі. Я обійшов навколо, вловивши їхній незворушний погляд. Коти боязко вийшли на середину кімнати і почали ними гратися, наче це були клубки ниток. Їхні власні зіниці у світлі каганця перетворилися на вузькі щілини. Тварини перекочували очі, нюхали їх, облизували і лагідно перекидали одне одному м’якими лапами. Тепер здавалося, наче очі витріщаються на мене з будь-якого кутка кімнати, наче зажили новим життям і ворушилися на власний розсуд.
Я захоплено дивився на них. Якби там не було мірошника, я б забрав їх собі. Звісно ж, вони досі могли бачити. Я б поклав їх до кишені і витягав за потреби, влаштовуючи повéрх своїх власних. Тоді я бачив би вдвічі краще, а може й більше. Можливо, мені вдалося б якось причепити їх на потилицю, і тоді вони б повідомляли мене (сам не знаю як), що відбувається позаду. А ще краще було б залишити їх десь, а потім дізнатися, що там відбувалося, поки мене не було.
Можливо, ці очі не збиралися служити ще комусь. Вони могли легко втекти від котів і викотитися за двері. Вони могли мандрувати полями, озерами та лісами й розглядати все навкруги, вільні, як визволені з пастки пташенята. Більше вони не помруть, адже звільнилися і завдяки своїм крихітним розмірам могли заховатись у різноманітних місцях і таємно спостерігати за людьми. Збудившись від цих думок, я вирішив тихенько причинити двері та злапáти очі.
Вочевидь роздратований котячими іграми мірошник викинув тварин геть і розчавив очні яблука своїми грубими черевиками. Щось тріснуло під його товстою підошвою. Чарівне дзеркало, в якому міг відбитися цілий світ, розлетілося на друзки. На підлозі залишилася купка потовченої, безформної маси. Я відчув жахливу втрату.