Після короткої судомної сутички жінка притягнула моє лице ближче й наказала лягати між її стегон. Я намагався випручатися, але вона шмагонула мене ременем. Мої крики привернули увагу пастухів.
Безмозка Людмила помітила, як наближаються селяни, й розкинула ноги ширше. Хлопці повільно підходили ближче, витріщаючись на її тіло.
Не прохопившись жодним словом, вони оточили її. Двоє відразу ж почали знімати штани, інші нерішуче стояли. На мене ніхто не зважав. Пса вдарили каменюкою, і він лежав, зализуючи поранену спину.
Високий пастух виліз на жінку, що почала звиватися, супроводжуючи стогонами кожен його рух. Чоловік молотив відкритою долонею по її грудях, нахилившись, кусав пипки і м’яв живіт. Коли він закінчив і підвівся, на його місце заступив інший. Безмозка Людмила стогнала і здригалася, руками й ногами притискала чоловіка до себе. Решта пастухів зігнулися неподалік і з іржанням витріщалися та жестикулювали.
Із іншого боку цвинтаря з’явився натовп селянок із граблями та лопатами. Попереду йшло кілька молодиць, які кричали й махали руками. Пастухи натягнули штани, однак не втекли, а навпаки, застигли біля Людмили, що билася в розпачливих судомах. Пес натягнув прив’язь і загарчав, але товста мотузка не піддавалася. Жінки підійшли ближче. Я сів на безпечній відстані під стіною цвинтаря. І лише тоді помітив, що пасовиськом біжить Лех.
Він, мабуть, повернувся до села і дізнався, що сталося. Жінки вже були зовсім близько. Перш ніж Безмозкій Людмилі вдалося підвестися, останній чоловік уже втік до стіни. Жінки схопили божевільну. Лех досі був далеко. Виснажившись, він зменшив швидкість і тепер волочив ноги та кілька разів заточився.
Жінки притискали Безмозку Людмилу до трави. Вони посідали їй на руки і ноги й почали бити граблями, дерти шкіру нігтями, виривати волосся, плювати в обличчя. Лех спробував проштовхнутися крізь натовп, але вони заступили йому шлях. Він спробував дати відсіч, та жінки повалили його на землю й жорстоко побили. Коли він припинив опиратися, кілька жінок перевернули його горілиць і осідлали. Інші вбили Людмилиного пса жорстокими ударами лопат. Пастухи сиділи на стіні. Коли вони наблизилися, я трохи посунувся, приготувавшись будь-якої миті втекти на цвинтар, де зможу врятуватися серед могил. Місцеві боялися духів і примар, які начебто там оселилися.
Безмозка Людмила стікала кров’ю. Її змучене тіло вкривали блакитні синці. Вона голосно стогнала, вигинала спину і тремтіла, марно намагаючись вивільнитися. Тепер до неї підійшла одна жінка із закоркованою пляшкою коричнувато-чорного гною. Під пронизливий регіт і підбадьорливі вигуки решти вона уклякла біля Людмилиних ніг і запхала цілу пляшку до її скривдженого зґвалтованого тіла, поки та скавчала і ревіла, наче звір. Інші жінки спокійно спостерігали за всім. Раптом одна з них щодуху копнула денце пляшки, що стирчало з Людмилиного паху. Почувся приглушений звук розбитого всередині скла. Тепер усі жінки взялися кóпати нещасну; кров заюшила їм на литки й черевики. Коли остання жінка заспокоїлася, Людмила була мертва.
Їхня лють стихла, і жінки повернулися до села, голосно базікаючи. Лех підвівся, з пораненого обличчя струменіла кров. Він захитався на слабких ногах і виплюнув кілька зубів. Схлипуючи, птахолов кинувся до мертвої жінки. Він торкався її понівеченого тіла, хрестився й лепетів щось набряклими губами.
Я зіщулився й заціпенів на стіні кладовища, не наважуючись поворухнутися. Небо посірішало, а потім потемнішало. Мерці шепотілися про неприкаяну душу Безмозкої Людмили, що тепер вимолювала прощення за всі свої гріхи. Вийшов місяць. Його холодне, бліде, вичавлене світло вихопило лише темну постать укляклого чоловіка і світле волосся мертвої жінки, що лежала на землі.
Я навперемінки спав і прокидався. Над могилами лютував вітер, розвішуючи на поперечинах хрестів мокре листя. Стогнали духи, і чутно було, як виють у селі собаки.
Коли я остаточно прокинувся, Лех продовжував стояти на колінах біля Людмилиного тіла, його згорблена спина здригалася від ридань. Я озвався до нього, але він не зважав. Я був занадто переляканий, щоб повертатися до хатини, тож вирішив піти. Над нашими головами кружляла пташина зграя, цвірінькаючи й перегукуючись з усіх боків.
6
Тесля і його дружина були переконані, що моє чорне волосся притягне до їхньої ферми блискавки. І справді, коли спекотними задушливими ночами тесля торкався мого волосся кістяним гребінцем, над головою стрибали синювато-жовті іскорки, схожі на «вошей диявола». На село часто й несподівано налітали несамовиті грози, від яких виникали пожежі й гинули люди та худоба. Блискавку завжди описували як велетенський стовп вогню, що вивергають небеса. Тому селяни навіть не намагалися гасити такі пожежі — вони вірили, що на таке не спроможна жодна людина, так само як нікого не вдається врятувати після удару блискавки. Казали, що, вдаривши в будинок, блискавка заривається глибоко в землю і терпляче скручується там, набираючись сили, а потім щосім років притягує в те саме місце нову вогняну стрілу. Навіть у врятованих з пожежі, спричиненої блискавкою, речах теж селилася нечиста сила, тож і вони могли притягнути нову блискавку.