Часто в сутінках, коли в хатинах починали мерехтіти слабенькі вогники свічок і гасових ламп, небо затуляли важкі низькі хмари, що навскіс пливли над солом’яними покрівлями. Селяни змовкали, налякано визирали з вікон і прислухалися до гуркоту, що робився чимраз гучнішим. Бабусенції, що влаштувалися на вкритих потрісканим кахлем печах, забували про свої молитви і замислювалися про те, кого сьогодні нагородить Всемогутній, а кого покарає всюдисущий сатана, кому дістануться вогонь, руйнування, каліцтво чи смерть. Стогони скрипучих дверей, зітхання зігнутих бурею дерев і посвист вітру здавалися селянам прокльонами давно померлих грішників, що страждають від невизначеності чистилища або підсмажуються на повільному незгасному пекельному вогні.
У такі миті тесля судомно накидав собі на плечі товсту куртку і, перехрестившись безліч разів, зашморгував на моїй щиколотці ланцюг із вигадливим навісним замком, а другий його кінець пристібав до важкої потертої збруї. Потім серед завивання вітру й ударів грому та блискавок він садовив мене на воза і, несамовито поганяючи вола, вивозив за село до віддаленого поля, де й залишав. Я опинявся далеко від дерев та людського житла, а тесля вірив, що ланцюг і збруя завадять мені повернутися додому.
Залишившись один, я налякано прислухався до гуркання воза, що зникав удалині. Біля мене спалахували блискавки, раптово вихоплюючи з темряви силуети віддалених халуп, що відразу ж зникали знову, наче ніколи й не існували.
Протягом якогось часу навкруги панувало чарівне тимчасове затишшя, і життя рослин та тварин теж завмирало. Утім я чув, як стогнуть занедбані поля та стовбури дерев і бурмочуть щось луки. З усіх усюд до мене повільно підкрадалися лісові вовкулаки. Із випарів боліт, змахуючи крилами, летіли напівпрозорі демони, а на цвинтарі примари-заблуди зіштовхувалися в повітрі, калатаючи кістьми. Я відчував на шкірі їхні сухі дотики, тремтливі торкання та крижаний подих замерзлих крил. Від жаху мій мозок відмовлявся думати. Я кидався на землю в безкраї калюжі, тягнучи за собою на ланцюгу наскрізь мокру упряж. Наді мною витягувався завислий у просторі Господь і перевіряв перебіг жаскої вистави за своїм одвічним годинником. Між Ним і мною спускалася похмура ніч.
Тепер до темряви, що розтікалася обличчям і тілом, можна було торкнутися, схопити, наче згусток крові, яка вже згорнулася. Я пив її, ковтав, захлинався нею. Вона прокладала навколо мене нові дороги й перетворювала рівне поле на бездонну прірву. Вона зводила непрохідні гори, розрівнювала пагорби, засипала річки й долини. В її обіймах зникали села, ліси, придорожні каплички й людські тіла. Десь далеко за межами відомого сидів диявол і жбурляв сірчано-жовті блискавки, випускаючи з хмар лункі удари грому. Від кожного з них земля здригалася до нутра, а хмари опускалися щоразу нижче, аж поки злива не перетворювала все навколо на мокре болото.
Перед світанком години тягнулися довго, а коли білий, мов кістка, місяць поступався місцем бляклому сонцю, на поле приїжджав тесля й забирав мене назад до себе.
Одного дощового дня чоловік захворів. Його дружина клопоталася біля нього, готуючи гіркі настоянки, й не мала часу вивезти мене з села. Коли пролунав перший удар грому, я заховався в клуні за копицею сіна.
За мить клуня здригнулася від моторошного гуркоту грому. Майже відразу її стіна вибухнула вогнем, і високе полум’я охопило смолисті гілки. Роздмуханий вітром вогонь голосно нуртував, тягнучи кінчики своїх довгих крил до хати й корівника.
Цілковито приголомшений, я кинувся на подвір’я. Із навколишніх хат у темряву висипали люди. Село прокинулося, і звідусіль чулися крики. Напівпритомні люди збиралися в купки та натовпи і бігли до охопленої вогнем теслиної клуні з сокирами і граблями. Завивали собаки, а жінки з немовлятами на руках намагалися притримувати спідниці, які задирав аж до облич безсоромний вітер. Усе живе кинулося навтьоки. Задерши хвости, несамовито ревли на бігу корови, яких люди підштовхували руків’ям сокир і лезами лопат; телята на худих неміцних ніжках даремно намагалися триматися біля материного вимені. Перестрибуючи загорожі, виламуючи двері корівників, ошелешено наштовхуючись на невидні стіни будинків, гасали з низько опущеними головами бики. У повітрі розліталися ошаленілі кури.