Коли я отямився, тесля стояв поруч, тримаючи напоготові мішок потрібного розміру. Я пригадав, що у схожих мішках він топив кошенят, і підскочив на ноги, але селянин мовчки збив мене з ніг і спокійно продовжив готувати свій мішок.
Несподівано я пригадав, як тесля якось розповідав своїй дружині про партизан, що ховали свої трофеї і запаси в бункерах. Я знову підповз до нього, цього разу присягаючись, що покажу йому бункер, по вінця повний старих черевиків, форм і військових ременів, який віднайшов під час своєї втечі, якщо він обіцяє мене не топити.
Тесля вдавав, наче йому нецікаво, але я його заінтригував. Він присів поруч зі мною і міцно схопив мене. Я повторив йому свою пропозицію, намагаючись якомога спокійніше запевняти, що там є багато цінного.
Надвечір він запряг у віз свого бика, прив’язав мене мотузкою до своєї руки, прихопив велику сокиру і, нічого не сказавши дружині чи сусідам, вирушив зі мною в путь.
Дорогою я напружував мізки, як звільнитися: мотузка була заміцна. Діставшись до місця, тесля зупинив віз, і ми рушили до бункера. Ми вилізли на гарячий дах, і я трохи повдавав, наче забув дорогу до дірки в землі. Нарешті ми знайшли її. Тесля жадібно відкинув убік шматок жерсті. Сморід ударив у ніс, десь углибині заверещали засліплені світлом щурі. Селянин нахилився над отвором, але очі ще не звикли до темряви, і він нічого не бачив.
Я повільно перейшов до протилежного боку отвору, і тепер той розділяв нас із теслею; мотузка, якою я був прив’язаний, натягнулася. Я знав, що мушу врятуватися протягом кількох наступних секунд, інакше чоловік уб’є мене і кине пацюкам на поталу.
Від жаху я несподівано смикнув за мотузку так сильно, що вона порізала мені зап’ястя аж до кістки.
Мій раптовий ривок смикнув теслю вперед. Він спробував підвестися, скрикнув, змахнув рукою і з глухим гупанням перекинувся до пащі бункера. Я притиснувся ногами до нерівного бетонного виступу, забризканого багнюкою. Мотузка натягнулася, потерлася об нерівний край отвору і тріснула. Тієї миті я почув унизу крик і уривчастий нерозбірливий людський плач. Бетонні стіни бункера здригнулися. Я налякано поповз до краю дірки і кинув униз промінь світла, відбитий шматком жерсті.
Огрядне теслине тіло виднілося лише частково. Його обличчя і половина руки губилися під поверхнею моря щурів, і хвиля за хвилею вони вилазили на живіт і ноги. Коли чоловік зовсім зник, пацюче море закружляло ще несамовитіше. Вертляві пацючі хвости вкрилися коричнювато-червоною кров’ю. Тепер тварини билися за доступ до тіла; вони ковтали ротом повітря, викручували хвости, на роззявлених мордах блищали зуби, очі відбивали денне світло так, наче були намистинами чоток.
Здавалося, мене паралізувало, поки спостерігав за цією виставою: я не міг відірватися від краю отвору, не мав достатньо сил, щоб накрити його бляхою. Раптом бурхливе море щурів повільно, без поспіху розійшлося, і з жестом плавця виринула кістлява кисть із кістлявими розчепіреними пальцями, а слідом за нею з’явилася вся чоловікова рука. На мить вона незворушно застигла над пацюками, що квапливо метушилися внизу, але раптом рух знервованих тварин виштовхнув на поверхню синювато-білий скелет теслі, частково оббілований, а частково вкритий латками червоної шкіри й сірого одягу. Між ребрами, під пахвами і там, де колись був живіт, кощаві гризуни шалено змагалися за останні шматочки відокремлених м’язів і кишок. Збожеволівши від жадібності, вони виривали одне в одного клаптики одягу, шкіри й безформні шматки тулуба. Вони пірнали в нутрощі й вистрибували звідти, прогризши свіжу дірку. Від цього пожвавленого борюкання тіло зникло з поля зору. Коли брудна й закривавлена судомна поверхня знову розступилася, скелет був абсолютно чистий.
Мало не збожеволівши, я схопив теслину сокиру й побіг. Захекавшись, дістався до воза, де спокійно пасся довірливий бик. Я застрибнув на передок і смикнув віжки, але тварина не хотіла рухатися без свого господаря. Озираючись, переконаний, що будь-якої миті зграя щурів кинеться навздогін, я шмагнув бика батогом. Він здивовано обернувся, завагався, але наступні кілька ударів переконали його, що ми не чекатимемо на теслю.
Віз шалено підстрибував на вибоїнах закинутої дороги: колеса виривали кущі й нищили будяки, що виросли на стежці. Я цієї дороги не знав і лише намагався втекти якомога далі від бункера і теслиного села. Із божевільною швидкістю ми мчали лісами й галявинами, уникаючи доріг із нещодавніми слідами селянських підвод. Уночі я замаскував віз у кущах і заснув на передку.