Побачивши мене біля воза, тварина привітно змахнула хвостом. Я підійшов ближче, і кінь поклав мені на плече свою важку голову, потершись об мою щоку. Я гладив його сухі ніздрі, а він мордою підштовхував мене ближче до себе.
Я нахилився, щоб оглянути ногу. Кінь повернув до мене голову, наче чекав мого вердикту, і я запропонував йому зробити кілька кроків. Він намагався, стогнучи й затинаючись, але все було марно. Соромлячись власної слабкості, тварина покірно схилила голову. Я схопив коня за шию, відчуваючи, як усередині досі пульсує життя. Намагався переконати його піти за мною: залишившись у лісі, він був приречений на смерть. Я розповів йому про теплу стайню, про ароматне сіно і запевнив, що людина може вправити кістку й залікувати її травами.
Я розповідав йому про соковиті луки, що сплять під снігом, чекаючи на весну. Розумів, що, якщо спроможуся привести його назад до села й повернути власникові, мої стосунки з місцевими можуть поліпшитися. Можливо, мені навіть дозволять залишитися на фермі. Кінь слухав мене, час від часу скошуючи око, щоб переконатися, що я кажу правду.
Я зробив крок назад і, легенько підганяючи його лозиною, змусив іти зі мною. Кінь високо задер поранену ногу й захитався. Він шкандибав, але нарешті мені вдалося вмовити його не стояти на місці. Прогрес був повільний і болючий. Кінь весь час зупинявся і незграбно ціпенів. Потім я закинув руку йому на шию, обіймаючи його, і припідняв зламану ногу. За мить тварина знову пішла, неначе її підганяв якийсь спогад, якась думка, що час від часу тікала з пам’яті. Він збивався з ритму, втрачав рівновагу й затинався. Щоразу, коли кінь наступав на поламану ногу, з-під шкіри з’являлася кістка, тож він шкутильгав крізь сніг і бруд, спираючись на куксу голої кістки. Я здригався від кожного його захеканого іржання. Забував про черевики на ногах, і подекуди мені здавалося, що це я волочуся на зазубрених краях гомілкових кісток і на кожному кроці стогну від болю.
Виснажені, заляпані багнюкою, ми з конем дотягнулися до села. Нас негайно оточила зграя псів, що розлючено гарчали. Розмахуючи кометою, я утримував їх на безпечній відстані, підпалюючи хутро найлютішим. Заціпенілий кінь байдуже стояв поруч.
Із хатин повиходило чимало селян. Один із них виявився приємно здивованим власником коня, що два дні тому помчав до лісу. Він відігнав псів і, оглянувши поламану ногу, постановив, що коня доведеться забити. Єдине, на що він тепер згодиться, — трохи м’яса, здерта шкіра й кістки для медичних потреб. Правду кажучи, кістки в цих краях неабияк цінувалися. Для лікування найтяжчих хвороб кілька разів на день давали пити настоянки різноманітних трав, змішаних із товченими кінськими кістками. Від зубного болю лікували компресами з жаб’ячих лапок і дрібки розмелених кінських зубів. Спалені кінські копита, без сумнівів, лікували застуду за два дні, а тазова кістка, покладена епілептикові на тіло, допомагала позбутися нападів.
Поки селяни оглядали коня, я стояв осторонь. А тоді прийшла моя черга. Чоловік ретельно вивчив мене і запитав, де я жив раніше і чим займався. Я відповідав якомога обачніше, прагнучи уникнути історій, які могли б викликати підозру. Він змусив мене кілька разів повторити сказане і сміявся з моїх невдалих спроб розмовляти на місцевому діалекті. Неодноразово перепитував, чи я, бува, не єврейський чи циганський сирота. Я заприсягся всім і всіма, хто спав на думку, що я порядний християнин і слухняний робітник. Інші люди залишалися неподалік, критично зиркаючи на мене. Та хай там як, фермер вирішив узяти мене допомагати на подвір’ї й у полях. Я впав на коліна й поцілував йому ноги.
Наступного ранку фермер вивів зі стайні двох міцних сильних коней. Їх він запряг у плуг і підвів до скаліченого коня, що терпляче чекав біля загорожі. Потім накинув на шию каліці аркан, а інший кінець мотузки прив’язав до плуга. Здорові коні смикали вухами й байдуже дивилися на жертву. Каліка важко дихав і крутив шиєю, туго перетягнутою мотузкою. Я стояв поруч, розмірковуючи, як можу врятувати йому життя, як запевнити його, що й гадки не мав, що приведу його на ферму, де на нього чекатиме таке… Коли господар підійшов до коня, щоб перевірити, як ліг зашморг, каліка повернув голову і лизнув фермерові лице. Чоловік навіть не подивився на нього і щосили ляснув тварину по морді. Ображений і принижений кінь відвернувся.
Я вже хотів кинутися господареві в ноги й благати його врятувати життя коневі, але наразився на докірливий погляд тварини. Кінь дивився прямісінько мені в очі. Я пригадав, що станеться, якщо перед смертю людина чи тварина перерахує зуби винного у своїй загибелі. Поки кінь дивився на мене тим жахливим приреченим поглядом, я боявся прохопитися хоча б словом і чекав, але він прикипів до мене очима.