Ніхто не знав, що я заховав бікфордів шнур і три шматки «мила» в клуні. Я знайшов їх у лісі, збираючи для фермерової дружини чебрець. Шнур був майже новенький, із довжелезним ґнотом.
Часом, коли поруч нікого не було, я витягав вибухівку і шнур та зважував їх на долоні. У цих шматочках дивної матерії було щось просто-таки надзвичайне. Саме по собі «мило» горіло погано, але, якщо всередину вставляли шнур і підпалювали його, вогонь швиденько проповзав ґнотом і викликав такий вибух, що міг рознести на шматки цілу ферму.
Я намагався уявити людей, які вигадали й зробили бікфордові шнури та міни. Напевно, це були німці. Хіба ж у селах не казали, що ніхто не може протистояти німецькій могутності, бо вони проковтнули мізки поляків, росіян, циган та євреїв?
Я розмірковував, що дає людям здібності для таких винаходів. Чому селяни не могли створити щось подібне? Я замислювався, чому певний колір очей та волосся дає одним людям таку необмежену владу над іншими.
Селянські плуги, коси, граблі, прядки, криниці та колеса млинів, які обертали ледачі коні або немічні бики, були такі примітивні, що їх міг вигадати, зрозуміти принцип дії та користуватися ними навіть найбільший дурень. Проте навіть наймудріший фермер точно не міг створити шнур, який забезпечить міну приголомшливою потужністю.
Якщо це правда, що німці здатні на такі винаходи і що вони збираються очистити цей світ від усіх смаглявих, темнооких, довгоносих, чорнявих людей, то мої шанси вижити, вочевидь, були не надто високі. Рано чи пізно я знову можу опинитися в їхніх руках, але цього разу мені може не пощастити так, як минулого.
Я пригадав німця в окулярах, що дозволив мені втекти до лісу. Він був білявий і синьоокий, проте не здавався особливо розумним. Який зміст стирчати на маленькій допотопній станції й полювати на таку дрібноту, як я? Якщо те, що казав сільський староста, правда, хто буде займатися винаходами, поки німці охоронятимуть маленькі залізничні станції? Скидалося на те, що в такому жалюгідному місці навіть геній небагато винайде.
Засинаючи, я думав про винаходи, які хотів би зробити. Наприклад, бікфордів шнур для людського тіла, який, згорівши, змінюватиме стару шкіру новою та забезпечуватиме тебе потрібним кольором очей і волосся. Шнур, який зі стосу будівельних матеріалів за день може побудувати найгарнішу в селі хату. Шнур, який захистить кого завгодно від уроків. Тоді ніхто не боятиметься мене, і моє життя стане приємнішим та безтурботнішим.
Німці спантеличували мене. Ну й марнотратство. Невже такий злиденний жорстокий світ вартує того, щоб ним керувати?
Якось у неділю зграйка хлопчаків, що поверталися з костьолу, помітили мене на дорозі. Тікати було запізно, тож я вдав цілковиту байдужість і спробував приховати страх. Проходячи повз мене, один із них кинувся в мій бік і штовхнув мене до глибокої багнистої калюжі. Інші плювали мені просто в очі й реготали, вітаючи кожне влучання. Вони вимагали показати їм якісь «циганські фокуси». Я намагався вирватися й утекти, але коло звужувалося. Вищі за мене хлопці оточили мене, наче живі тенета пташку. Я боявся того, що вони можуть зробити. Дивлячись униз на їхні грубі недільні черевики, збагнув, що босоніж зможу дременути швидше за них. Я вибрав найкремезнішого хлопаку і, піднявши важкого каменя, щосили розквасив йому пику. Обличчя зморщилося й провисло від удару, і закривавлений хлопець упав на землю.
Решта приголомшено заціпеніли. Тієї ж миті я перескочив через свою жертву і помчав полями до села.
Діставшись додому, я кинувся на пошуки фермера, щоб розповісти йому, що сталося, і попросити захисту. Однак він із родиною ще не повернувся з костьолу. Подвір’ям вешталася лише стара беззуба теща.
Я відчув, як слабшають ноги. Із села наближалася ватага чоловіків і хлопців. Вони пришвидшували ходу, розмахуючи дрючками й палицями.
Отакою буде моя смерть. Серед натовпу точно був батько або брат пораненого хлопця, тож годі й сподіватися на прощення. Я кинувся до кухні, запхав у комету кілька розпалених вуглин і дременув до клуні, зачинивши за собою двері.
Мої думки розбігалися, мов налякані курчата. За якусь мить юрба візьметься за мене.
Раптом я згадав про бікфордів шнур і міни. Швиденько викопав їх. Тремтячими пальцями запхав шнур між щільно зв’язаними шматками «мила» і підпалив його кометою. Кінець ґноту засичав, і рожевий вогник повільно поповз до вибухівки. Я заштовхав свою конструкцію під купу поламаних плугів та борін у кутку клуні та з шаленою силою вирвав дошку із затильної стіни.