Варто було проїхати черговому потягові, і я бачив, як на світ з’являються цілі батальйони привидів з потворними мстивими обличчями. Селяни казали, що дим із крематоріїв летить простісінько на небо й стелиться м’яким килимом під ноги Господові, не залишаючи на них найменшої плямки. Я замислювався, невже справді слід було спалити стількох євреїв, щоб відшкодувати Богові його розіп’ятого сина. Напевно, скоро світ перетвориться на суцільний крематорій, де спалюватимуть людей. Хіба ж священик не казав, що всі ми приречені померти, повернутися «від пороху до пороху».
Уздовж насипу, поміж рейками, ми знаходили незліченну кількість клаптиків паперу, записних книжок, календарів, родинних фотографій, друкованих особистих документів, старих паспортів та щоденників. Світлини, звісно ж, були найбажанішою знахідкою, адже мало хто в селі вмів читати. На багатьох старих фотографіях заціпеніло сиділи літні люди в химерному одязі. На інших елегантно вбрані батьки застигли, поклавши руки на плечі дітям; всі вони всміхалися й були вбрані в шати, яких у селі ніколи не бачили. Часом ми знаходили зображення гарненьких дівчат і привабливих хлопців. Траплялися світлини стариганів, схожих на апостолів, та літніх жінок із вицвілими усмішками. На деяких фото можна було побачити дітей, що гралися в парку, заплаканих немовлят і поцілунки молодих наречених. На звороті, вочевидь, тремтячою від страху чи хитавиці в потязі рукою були нашкрябані слова прощання, присяги, уривки зі Святого Письма. Часто слова були розмиті росою або випалені сонцем.
Селяни радо збирали фотографії. Жінки хихотіли й шепотілися, роздивляючись зображення хлопців, а чоловіки непристойно жартували, коментуючи дівочі світлини. Місцеві жителі збирали фото, обмінювалися ними та розвішували в хатах і клунях. У деяких будинках на одній стіні висіла Діва Марія, на другій — Ісус, на третій — розп’яття, і численні фотографії євреїв — на четвертій. Фермери разом зі своїми наймитами обмінювалися світлинами дівчат, збуджено витріщаючись на них та намагаючись ошукати одне одного. А ще пліткували, що найгарніша панянка в селі так безнадійно закохалася в привабливого юнака на фото, що потім і дивитися не хотіла на свого нареченого.
Якось із грибних полів прибіг хлопчик і розповів, що біля залізниці знайшли єврейку. Вона була жива — лише плече вивихнула та набила собі кілька синців. Люди вирішили, що вона вистрибнула з дірки в підлозі, коли поїзд пригальмував на повороті, тож так змогла уникнути серйозних ушкоджень.
Усі збіглися подивитися на таке диво. Дівчина йшла похитуючись і спершись на чоловіків, що майже несли її. Худеньке личко було дуже бліде. Брови в неї були широкі, а очі дуже темні. Довге блискуче чорне волосся лежало на спині, перев’язане стрічкою. Сукня була порвана, і я бачив синці та подряпини на білому тілі. Здоровою рукою дівчина намагалася підтримувати ушкоджену.
Чоловіки відвели її до будинку сільського старости. Навколо, зацікавлено розглядаючи дівчину, зібралася допитлива юрба. Схоже, вона нічого не розуміла. Щойно до неї хтось наближався, єврейка стискала руки, наче в молитві, й лепетала щось нікому не зрозумілою мовою. Її очі з синюватими білками та чорними як смола зіницями налякано роззиралися довкола. Сільський староста радився з кимось із місцевих старшин та чоловіком на прізвисько Веселка, що знайшов дівчину. Вирішили, що, згідно з офіційними постановами, завтра її відвезуть до німецького гарнізону.
Селяни повільно розходилися по домах. Але дехто з роззяв залишився стояти, витріщаючись та сиплячи дотепами. Напівсліпа бабусенція тричі плюнула в бік єврейки й, пробурмотівши щось собі під ніс, посварилася на онуків пальцем.
Потім Веселка взяв дівчину за руку й повів до себе додому. Дехто вважав його диваком, але загалом чоловіка в селі любили. Він неабияк цікавився різними небесними знаменнями, особливо веселками, за що й дістав своє прізвисько. Увечері, розважаючи сусідів, він міг годинами розпинатися про райдуги. Слухаючи його з темного кутка, я дізнався, що веселка — це довгий вигнутий стрижень, порожній усередині, як соломинка. Один її кінець занурюється в річку або озеро й витягує з них воду, а потім рівномірно поливає нею поля. З водою всмоктується також риба та інші створіння, саме тому деякі види риб можна знайти у віддалених озерах, ставках та річках.
Хата Веселки стояла у сусідстві з будинком мого господаря, а його клуня мала спільну стіну з тією, де я спав. Його дружина померла кілька років тому, але ще не старий Веселка не міг наважитися одружитися ще раз. Сусіди казали йому, що той, хто забагато витріщається на райдуги, не помітить ладних сідниць у себе під носом. Одна місцева старенька готувала йому й дивилася за дітьми, а чоловік тим часом працював у полі й подеколи заради розваги добряче набирався.