Отак вони й лежали одне на одному, не рухаючись та не розмовляючи. Ворушився лише мерехтливий вогник каганця.
Веселка почав кликати на допомогу. Спершу на його крики відгукнулася лише зграя галасливих псів, а потім прийшли стурбовані чоловіки з сокирами й ножами. Розчахнувши двері клуні, вони недоумкувато витріщилися на парочку на підлозі. Веселка захриплим голосом швидко пояснив ситуацію. Односельчани зачинили двері й, не пускаючи нікого всередину, відправили когось по відьму-повитуху, що зналася на такому.
Стара прийшла, уклякла біля нещасних і зробила щось із ними за допомогою решти чоловіків. Я нічого не бачив; лише почув, як востаннє пронизливо скрикнула дівчина. Потім запала тиша, і в клуні Веселки зникло світло. На світанку я відразу ж кинувся до дірки в дошці. Між щілинами сяяли промені сонця, висвічуючи іскристі пучки порохів. На току, під стіною, витягнулося людське тіло, прикрите з ніг до голови попоною.
Поки в селі ще спали, я мусив вигнати корів на пасовисько. Повертаючись у сутінках, я чув, як селяни обговорювали події вчорашньої ночі. Веселка відніс тіло назад до залізниці, де завтра вранці мав проїхати патруль.
Кілька тижнів селяни мали про що побазікати. Перехиливши кілька чарок, Веселка й сам розповідав іншим, що єврейка засмоктала його й не хотіла відпускати.
Уночі мене переслідували дивні сни. Я чув стогони й крики в клуні, крижана рука торкалася мене, а на моє обличчя падали чорні пасма гладенького волосся, що пахло бензином. На світанку, виганяючи худобу пастися, я налякано дивився на туман, що висів над полями. Подекуди вітер приносив у мій бік крихітні клаптики сажі. Я здригнувся, і мороз пройшов мені поза шкурою. Шматочок сажі покружляв у мене над головою та, зазирнувши мені прямісінько у вічі, полетів високо в небеса.
10
Почавши шукати в сусідніх лісах партизанів, німці змушували селян забезпечувати себе провізією. Я знав, що моє життя в селі добігає кінця.
Одного вечора мій господар наказав мені негайно бігти до лісу. Його повідомили, що німці готують облаву. Вони дізналися, що в одному з сусідніх сіл переховують єврея. Казали, наче він живе там з початку війни. У селі його знав кожен — раніше його дід володів великою ділянкою землі, і громада до нього чудово ставилася. Казали, що, попри свою національність, єврей був досить добропорядний. Пізно ввечері я рушив у путь. Небо було затягнуте, але поступово хмари розійшлися, проглянули зорі та яскраво засяяв місяць. Я заховався в кущах.
Щойно зазоріло, я, намагаючись триматися подалі від села, рушив у напрямку пшеничного колосся, що хиталося на вітрі. Мої ноги пекло від густих дряпливих стебел, але я продовжував просуватися ближче до середини поля. Йти доводилося обережно; не хотілося залишати по собі занадто багато поламаних стебел, які могли мене виказати. Кінець кінцем я достатньо заглибився. Здригаючись від ранкової прохолоди, згорнувся клубочком і спробував заснути.
Прокинувшись, я почув звідусіль грубі голоси. Німці оточили поле. Я припав до землі. Солдати прочісували поле, і звук зламаних стебел чувся щоразу гучніше.
Вони мало не наступили на мене. Налякавшись, націлили на мене гвинтівки, а коли я підвівся, продовжували тримати зброю напоготові. Їх було двоє — юнаки в новій зеленій формі. Вищий схопив мене за вухо, і, посміюючись, солдати взялися мене обговорювати. Я зрозумів, що вони питають: єврей я чи циган. Я все заперечував, і це розвеселило їх ще більше й породило нову хвилю жартів. Так утрьох ми й пішли до села — я попереду, а вони, регочучи, позаду.
Ми вийшли на головну дорогу. Нажахані селяни глипали крізь причинені віконниці. Впізнавши мене, вони прожогом зникали.
У центрі села стояли дві великі брунатні вантажівки. Попиваючи щось із фляжок, навколо навпочіпки влаштувалися солдати в розстібнутих уніформах. Ще більше чоловіків поверталися з поля, складали на кóзли гвинтівки й сідали поруч.
Кілька солдатів оточили мене. Вони тицяли пальцями, реготали або раптом робилися несподівано серйозними. Один із них підійшов ближче, нахилився й лагідно, з любов’ю всміхнувся мені. Я вже збирався відповісти йому ввічливою усмішкою, аж тут він боляче вдарив мене в живіт. Мені перехопило дух, я ковтнув ротом повітря і застогнав. Солдати мало не понадривалися від реготу.