Із сусідньої хатини з’явився офіцер, помітив мене й підійшов ближче. Солдати рвучко виструнчилися. Я теж підвівся — один усередині кола. Офіцер байдуже оглянув мене і віддав якусь команду. Двоє солдатів схопили мене за руки й потягли до хати, відчинили двері й жбурнули мене всередину.
Посеред напівтемної кімнати лежав чоловік. Він був невисокий, змарнілий, чорнявий. Скуйовджене волосся звисало на чоло, а обличчя було проштрикнуте багнетом. Руки в нього були зв’язані за спиною, а крізь розрізаний рукав піджака виднілася глибока рана.
Я скрутився в куточку. Чоловік прикипів до мене поглядом блискучих чорних очей; здавалося, вони визирають з-під густих навислих брів і встромляються прямісінько в мене. Очі лякали мене, тож я відвернувся.
На вулиці захурчали двигуни, загуркотіли черевики, зброя і фляжки. Хтось вигукнув кілька команд, і машини з ревом поїхали.
Двері відчинилися, і до хатини увійшли селяни та солдати. Вони витягнули пораненого за руки й кинули на воза. Його поламані суглоби звисали, як в опудала. Нас посадили спинами одне до одного: я дивився на плечі візника, а він на задню частину воза й дорогу, що зникала в далині. Поруч із двома селянами, що керували возом, улаштувався солдат. Із розмов місцевих я зрозумів, що нас везуть до поліційного відділку в сусідньому містечку.
Кілька годин ми їхали добре накоченою дорогою, де ще виднілися сліди вантажівок. Трохи згодом ми звернули вбік і покотилися лісом, розлякуючи пташок та зайців. Поранений апатично прогнувся. Я не був певен, чи він іще живий; лише відчував його мляве тіло, прив’язане до мене та воза.
Двічі ми зупинялися. Селяни пригостили німця їжею, а він навзаєм неохоче видав кожному по цигарці й жовтій цукерці. Чоловіки влесливо подякували. Вони зробили кілька довгих ковтків із пляшок, захованих під кóзлами, а потім сходили до вітру в кущі.
На нас ніхто не зважав. Я втомився і зголоднів. Слабенький вітерець приносив із лісу пахощі живиці. Поранений чоловік застогнав. Коні стривожено смикнули головами, їхні довгі хвости ляскали по тулубах, відганяючи мух.
Рушили далі. Сидячи на возі, німець дихав важко, неначе заснув. Рот він стулив лише після того, як туди мало не залетіла мушка.
Аж надвечір ми дісталися до невеликого щільно забудованого містечка. Час від часу траплялися цегляні будинки з такими ж коминами. Паркани були пофарбовані білою або синьою фарбою. На ринвах юрмилися сонні голуби.
Коли ми проїхали перші кілька будинків, нас помітили хлопчаки, що гралися на дорозі. Оточивши повільний віз, діти витріщалися на незнайомців. Солдат потер очі, витягнув руки, підтягнув штани, зістрибнув із воза й пішов поруч, не зважаючи на дітей.
Дитяча зграйка більшала; з кожного будинку вистрибували хлопчаки. Раптом один хлопець, вищий і старший за решту, шмагонув полоненого довгою березовою лозиною. Поранений здригнувся й відсахнувся. Дітям це припало до душі, й вони почали жбурляти в нас сміття й каменюки. Поранений сповз. Я відчував, як його мокрі від поту плечі прилипли до моїх. Кілька каменів влучило і в мене, однак я сидів між візниками й пораненим, тож був не такою зручною ціллю. Діти добряче розважилися з нами. Кидалися сухими коров’яками, гнилими помідорами, підгнилими тільцями мертвих пташок. Один із юних негідників зосередився на мені. Він ішов поруч із возом та методично бив мене палицею в одні й ті ж місця. Я марно намагався назбирати достатньо слини, щоб плюнути йому в глузливу пику.
Незабаром до натовпу навколо воза приєдналися дорослі. Вони горлали: «Бий жидів, бий виродків» і підбурювали дітей на нові напади. Візники, не бажаючи підставлятися під випадкові удари, зістрибнули з кóзел і йшли поруч з кіньми. Тепер ми з пораненим були чудовими цілями. На нас посипався новий град каменів. Мені розсікли щоку, вибили зуб і розбили нижню губу. Я плював кров’ю в обличчя тим, хто був ближче, однак вони спритно відстрибували, готуючи нові удари.
Якийсь нелюд вирвав із коренем цілий пучечок плюща та папороті, що росли при дорозі, й почав шмагати ним пораненого й мене. Тіло палало від болю, каменюки влучали щоразу вправніше, і я опустив підборіддя, налякавшись, що мені можуть вибити очі.
Коли ми проїжджали повз якийсь непоказний будиночок, із нього раптом вибіг огрядний приземкуватий священик. Він був убраний у порвану вицвілу рясу. Розчервонівшись від хвилювання, чоловік кинувся в натовп і, розмахуючи ціпком, узявся гамселити всіх по руках, обличчях і головах. Захекавшись, спітнівши й тремтячи від знемоги, священик розігнав натовп навсібіч.