Урешті-решт я більше не міг вигадати, як наблизити його смерть. Тим часом Гарбуз вимислив для мене нові тортури. Часом він підвішував мене за руки на гілці дуба, а внизу пускав бігати Юду. Лише священик у своєму візку змусив селянина перервати забавку.
Здавалося, світ зімкнувся над моєю головою масивним кам’яним склепінням. Я подумував розповісти священикові, що відбувається, але боявся, що він лише дорікне Гарбузові, давши йому нову причину побити мене за мої скарги. Якийсь час я збирався втекти з села, проте навколо було чимало німецьких застав, і я боявся, що, упіймавши мене знову, військові вирішать, що я циганський виродок, і хтозна, що тоді трапиться.
Якось я почув, як священик розповідав місцевому стариганеві, що за певні молитви Бог винагороджує блаженством на термін від ста до трьох сотень днів. Селянинові не вдалося збагнути змісту цих слів, і священик узявся довго просторікувати. Я з усього цього зрозумів лише те, що той, хто більше молиться, здобуває блаженство на довший строк, і до того ж це мало негайний вплив на життя вірян; власне, що більше ти читав молитов, то краще жив, а що менше, то більше страждав від численних халеп і болю.
Несподівано мені чітко явився закон, що керував світом. Я зрозумів, чому деякі люди сильні, а інші слабкі, чому дехто вільний, а хтось поневолений, чому один багатий, а другий бідний, чому є здорові та хворі. Просто ті, кому добре велося, першими зрозуміли необхідність молитов і накопичували якомога більше днів блаженства. Десь, високо вгорі, всі молитви з Землі належним чином класифікували, і кожна людина отримувала власний кошик, де зберігалися дні блаженства.
Подумки я уявляв безкраї небесні вигони, заставлені рядами кошиків: одні були великі й мало не лускалися від днів блаженства, а інші маленькі та майже порожні. Десь траплялися навіть порожні кошики тих, хто разом зі мною ще не дізнався про цінність молитви.
Я більше не звинувачував інших; звинувачувати можна було лише себе самого, думав я. Я був занадто недоумкуватим, щоб осягнути закон, який керує світом людей, тварин і подій. Але тепер у людському світі запанували справедливість і порядок. Достатньо було читати молитви, зосереджуючись на тих, що дарували найбільше днів блаженства. Тоді хтось із помічників Господа негайно помітить нового вірянина і призначить йому місце, де, наче мішки пшениці, накидані на купу під час збирання врожаю, зберігатимуться дні блаженства. У своїх силах я не сумнівався. Я вірив, що незабаром назбираю більше днів блаженства, ніж будь-хто інший, а мій кошик швидко наповниться, і тоді небесам доведеться видати мені більший, та навіть той повнитиметься аж по вінця, тож мені знадобиться ще більший, завбільшки з костьол.
Вдаючи легковажну допитливість, я попросив священика показати мені молитовник. Швиденько помітив там молитви, позначені найбільшою кількістю днів блаженства, і попросив навчити їх мене. Священика трохи здивувало, що я віддаю перевагу одним молитвам і байдуже ставлюся до інших, але він погодився прочитати мені їх кілька разів. Я щодуху зосереджував усі сили мозку та тіла, щоб запам’ятати слова. Незабаром я витовк усі напам’ять і готовий був почати нове життя. У мене було все необхідне, і я аж сяяв від думки, що скоро дні покарань та приниження залишаться позаду. Раніше я був маленькою комашкою, яку міг розчавити кожен. Але тепер скромна комашка перетвориться на неприступного бика.
Не можна було гаяти ні хвилини. Кожну заощаджену мить можна було використати для додаткової молитви і так заробити собі додаткові дні блаженства на своєму небесному рахунку. Незабаром нагородою мені стане Господня благодать і Гарбуз більше з мене не знущатиметься.
Тепер я присвячував увесь свій час молитвам. Я тарабанив їх по черзі, час від часу збиваючись на якусь, що давала менше днів блаженства, щоб на небесах не подумали, наче я взагалі нехтую скромнішими молитвами. Зрештою, Бога не обдуриш.
Гарбуз не міг утямити, що зі мною коїться. Помітивши, що я постійно бурмочу щось собі під ніс і не зважаю на його погрози, він запідозрив, що я накладаю на нього циганські чари. Я не хотів казати йому правди. Боявся, що якимось невідомим мені чином він заборонить мені молитися, ба навіть гірше — скориставшись своїм вищим, ніж у мене, християнським рангом, переконає небеса скасувати мої молитви чи, може, перекласти деякі з них до його власного, безсумнівно, порожнього кошика.
Він узявся бити мене ще частіше. Іноді селянин запитував у мене щось посеред молитви, а я, не бажаючи втратити щойно зароблені дні блаженства, нe відразу відповідав йому. Гарбуз вирішив, що я нахабнію, і захотів вказати мені моє місце. До того ж він боявся, що мені вистачить зухвалості розповісти про побиття священикові. Так я і жив — між молитвами та побоями.