Я спробував уявити, як діють злі духи. Людські розум та душа були відкриті для них, як зоране поле, і саме це поле сили зла безупинно засівали своїми згубними зернами. Якщо їхні посіви сходили, якщо вони почувалися бажаними, вони відразу ж пропонували свою допомогу в будь-якій справі, за умови, що її використають лише для задоволення власних потреб і для шкоди іншим. Підписавши угоду з дияволом, людина діставала тим більшу підтримку, що більше образ, злиднів, болю та жалю могла завдати іншому. Але якщо вона відмовлялася чинити іншим зло, якщо віддавала перевагу любові, дружбі та спочуттю, то відразу ж втрачала силу, а її власне життя починало повнитися стражданнями та катастрофами, яких вона не завдала своїм іншим.
Оселившись у людській душі, ці створіння уважно спостерігали не лише за кожною дією свого господаря, але й за всіма його мотивами та почуттями. Найголовніше було, щоб людина завжди чинила зло й діставала задоволення, шкодячи іншим, щоб вона плекала й користувалася диявольськими силами, які подарував їй сатана, так, аби завдати якомога більше горя й страждань усьому оточенню.
Лише ті, хто вмів достатньо пристрасно ненавидіти, заздрити, мститися чи мучити інших, щоб отримати щось, могли укласти із силами зла вигідну угоду. Усі інші, збентежені, непевні щодо власної мети, заблукалі між прокляттями та молитвами, між шинком та храмом, самотньо навпомацки прокладали собі життєвий шлях, не отримуючи допомоги ні від Бога, ні від диявола.
Отже, виходило, що я — один із них. Я дратувався, що не відразу зрозумів закони цього світу. Сили зла, безумовно, підбирають лише тих, хто вже виявив достатній запас внутрішньої ненависті та злості.
Той, хто продавав душу дияволові, залишався під його владою на ціле життя. Час від часу йому доведеться демонструвати щораз більшу кількість злодіянь. Однак «начальство» оцінювало їх по-різному. Те, що ти нашкодив комусь одному, вочевидь, цінувалося менше, ніж шкода, завдана багатьом. Наслідки лихих учинків також були важливі. Обірване життя юнака, звісно ж, цінувалося більше за вбивство старигана, якому й так залишалося вже недовго. На додачу, якщо комусь вдавалося нашкодити іншому так, щоб змінити його поведінку та привернути його на бік зла, то зловмисник діставав додаткову винагороду. Наприклад, краще було змусити когось ненавидіти інших, аніж просто побити невинного. А найціннішим здобутком, напевно, вважалася насаджена ненависть до цілої групи людей. Я навіть не міг уявити, яку винагороду діставав той, хто зміг прищепити всім білявим синьооким людям довготривалу ненависть до чорнявих.
Тепер я почав розуміти причини неймовірних успіхів німців. Хіба ж священик не пояснював якось селянам, що німці полюбляли воювати ще в сиву давнину? Мир ніколи їх не приваблював. Вони не хотіли обробляти землю і не мали терпіння, щоб цілий рік чекати на врожай. Німці віддавали перевагу нападам на інші племена, в яких можна було відібрати харчі. Мабуть, тоді сили зла помітили німців. Палко бажаючи нашкодити всім, люди погодилися продатися до останньої нитки. Саме тому вони володіли такими блискучими здібностями й талантами. Саме тому вони могли нашкодити іншим своїми вишуканими способами. Їхній успіх був порочним колом: що більше вони шкодили, то більше діставали від диявола таємної сили. Що більше диявольської сили вони мали, то більших успіхів домагалися своїми лихими намірами.
Ніхто не міг їх зупинити. Вони були непереможні й майстерно виконували свої обов’язки. Вони заражали ненавистю інших, прирікали на знищення цілі народи. Напевно, кожен німець продавав свою душу дияволові ще при народженні. Ось що стало джерелом їхньої сили та моці.
У темній клітці я вкривався холодним потом. Я теж ненавидів безліч людей. Скільки разів я мріяв про той час, коли матиму достатньо сили, щоб помститися, спалити до пня їхні селища, отруїти їхніх дітей та худобу, завести їх до вбивчих боліт? З певного погляду, я вже був на службі в сил зла й уклав із ними угоду. А тепер мені потрібна була їхня підтримка, щоб розповсюджувати зло. Зрештою, я досі був дитиною; і сили зла мали причину повірити, що майбутнє я присвячу їм, що кінець кінцем моя ненависть і жага до злодіянь виростуть, як згубний бур’ян, і засіють собою чимало полів.
Я почувався сильнішим і впевненішим. Час покірності минув; віра в добро, в силу молитви, вівтарі, священиків та Бога позбавила мене голосу. Моя любов до Евки, моє бажання зробити для неї все можливе теж дістануть відповідну нагороду.