Біля дверей однієї хати кілька напівголих солдатів билися з могутнім селянином. Він стояв на порозі й шалено розмахував сокирою. Упоравшись урешті-решт із господарем, калмики витягнули за волосся з хати закляклу від жаху жінку. Троє солдатів сіли на чоловікове тіло, а решта ґвалтували і мучили його дружину.
Потім вони витягнули на вулицю двох його юних доньок. Дочекавшись миті, коли хватка калмиків ослабла, селянин підстрибнув і несподівано вдарив найближчого солдата. Той впав, і його череп розбився, як ластівчине яйце. Кров та схожі на серцевину розбитого горіха білі шматочки мозку бризнули крізь волосся. Оскаженілі солдати оточили селянина, пересилили та зґвалтували його. Потім вони кастрували чоловіка перед жінкою та доньками. Збожеволіла дружина кинулася захищати чоловіка, кусаючись і дряпаючись. Ревучи від захвату, калмики міцно схопили її, змусили розтулити рот і запхали в горло криваві шматки плоті.
Одна хата загорілася. Скориставшись сум’яттям, кілька селян побігли до лісу, тягнучи за собою напівнепритомних жінок і дітей, які затиналися на кожному кроці. Калмики стріляли навмання й затоптали кількох людей кіньми. Упіймавши декілька нових жертв, чоловіки відразу взялися катувати їх.
Я ховався в малинових кущах. П’яні калмики тинялися навкруги, і мої шанси залишитися непоміченим танули. Я більше не міг думати й застиг від жаху, заплющивши очі.
Коли я знову їх розплющив, один із калмиків нетвердою ходою наближався до мене. Я ще пласкіше розтягнувся на землі і майже припинив дихати. Солдат зірвав кілька ягід і з’їв їх. Зробивши ще один крок до кущів, він наступив мені на руку. Підбор і цвяхи на підошві впились у шкіру. Біль був нестерпний, однак я не поворушився. Солдат сперся на гвинтівку і спокійно відлив. Раптом він утратив рівновагу, зробив крок уперед і зачепився за мою голову. Я підстрибнув і спробував втекти, але він схопив мене і вдарив прикладом гвинтівки в груди. Всередині щось тріснуло. Він кинув мене на землю, але я зміг зробити йому підніжку. Коли він впав, я зиґзаґами помчав до будинків. Калмик вистрілив, але куля відбилася рикошетом від землі й просвистіла повз мене. Ще один постріл — і знову не влучив. Я відірвав у якійсь клуні дошку, заліз усередину й заховався в сіні.
У клуні я продовжував чути крики людей і тварин, постріли гвинтівок, потріскування підпалених шопок і хат, іржання коней та пронизливий регіт калмиків. Час від часу тихенько стогнали жінки. Я глибше закопався в сіно, хоча кожен рух відлунював болем. Я розмірковував, що саме зламалось у мене в грудях. Притиснув руку до серця — воно продовжувало битися. Я не хотів скалічіти. Виснажений та наляканий, я задрімав, попри навколишній галас.
Я прокинувся, здригнувшись. Потужний вибух струсонув клуню; впало кілька балок і все навколо зникло у хмарах куряви. Я чув розрізнені постріли з гвинтівок та тривалі кулеметні черги. Обережно визирнувши, я побачив, що налякані коні розбігаються навсібіч, а досі п’яні напівголі калмики намагаються застрибнути на них. З боку річки та лісу лунали постріли та гуркання моторів. Низько над селом пролетів літак із червоними зірками на крилах. Згодом канонада стихла, але гуркіт моторів зробився виразнішим. Можна було не сумніватися, що совіти вже близько; Червона армія та комісари прибули сюди.
Я виліз із клуні, але від раптового болю в грудях ледве втримався на ногах. Закашлявшись, я виплюнув трохи крові. Повільно почовгав уперед і незабаром дістався до пагорба. Моста не було. Мабуть, його знищив потужний вибух. Із лісу повільно виповзали танки. Позаду них спокійно крокували солдати в касках, неначе вийшли на недільну пообідню прогулянку. Ближче до села за снопами сіна ховалося кілька калмиків. Утім, побачивши танки, вони хиткою ходою вийшли на поле й підняли руки. Гвинтівки та револьверні кобури чоловіки покидали на землю. Дехто уклякнув, благаючи про помилування. Червоні систематично оточували їх, тицяючи багнетами. Зовсім скоро більшість калмиків узяли в полон. Коні спокійно паслися неподалік.
Танки зупинилися, але нові підрозділи продовжували прибувати. На річці звели понтонну переправу. Сапери вивчали зруйнований міст. Над головами пролетіло кілька літаків, привітно похитуючи крилами. Я навіть трохи засмутився — схоже, війна закінчилася.
Тепер поля навколо села були загромаджені військовою технікою. Люди встановлювали намети та польові кухні й тягнули телефонні дроти. Вони співали та розмовляли схожою на місцевий діалект мовою, проте я не міг її зрозуміти і припустив, що це російська.