— Вас?!?… — як не скрикнуть обидва коменданти. Ортскомендант аж підскочив, а фельдкомендант ляснув себе стеком по халяві, наче вистрілив.
— Фюнфціґ марк єдес більд??!..
Запанувала тиша.
— Фюнфціґ марк цузамен! — прорік Матіс призирливо, безапеляційно.
ДОЛМЕТЧЕР так само призирливо:
— Зрозумів?.. Це тобі не Сталіна малювати…
ГРИЦЬ зблід. Посміхнувся самими кутиками губів і до долметчера, гордо випроставшись:
— Перекладіть… Скажіть, що я зле володію німецькою мовою і мене зле зрозуміли… Я хотів сказати — «фюнф ціґ пфеніг фюр єдес більд»… по 50 феніків кожна… Разом — дві марки і 50 феніків…
ДОЛМЕТЧЕР переклав.
— Ґут, — сказав Ортскомендант і вийняв гаманець. Поки він вибирав дві марки і добирав старанно 50 феніків дрібними, ДОЛМЕТЧЕРИ зняли чотири картини із стін і підійшли до мольберта по п’яту…
— Пробачте, будь ласка, — промовив Гриць через долметчера до Ортскоменданта чемно, хоч і безвиразно кладучи плату на стілець. — Цей портрет ще не зовсім сухий… Коли б не попсувався…
— А скільки ще йому сохнути?
— Чотири-п’ять днів…
— Ґут…
Лаштуються виходити. Долметчери вже в дверях тримають картини, мов би святі образи, на руках. МАТІС щільно натягає рукавички, дивлячись з-під лоба на Ольгу. Тоді ОРТСКОМЕНДАНТ звернув раптом увагу на ГРИЦЯ:
— Гм… (обійшов його кругом, розглядаючи милицю та порожній рукав полотняної сорочки, покрутив головою — і враз запитав усторч, суворо, офіційно):
— Солдат?!.
— Ні…
Всі — і німці й долметчери перезирнулися змислово: — «Гм», «Гм»…
— Красний солдат?… Большевик?..
— Ні…
— А руку й ногу де одбіг? А?.. (єхидно так, ловлячи на брехні).
— На Біломорканалі… Іх вар цен яре ін большевістен ґефенгніс гевезен…
— А-а… Ґут… — Ще раз глянув на портрет своєї любки.
— Унд віфіль таґе вартен?
— Фір-фюнф…
Ортскомендант незадоволено і швидко-швидко щось забелькотав. Долметчер (ДРУГИЙ) переклав суть того белькотання:
— Щоб був готовий за два дні!
— Але ж…
— Наказ!!. Розумієш «наказ»?.. Як не висохне — будеш повішений.
І ВСІ РУШИЛИ. Останній МАТІС, коло ОЛЬГИ зупинився і довго дивився їй в обличчя з-під лоба, в її одверті, чисті, сміливі очі. І раптом:
— Звідки ТИ знаєш моє прізвище?
— Я щодня читаю Ваші прекрасні відозви до українського населення, підписані Вашим прізвищем…
МАТІСОВІ пересмикнуло обличчя від того надто чемного і тим самим убійчого жіночого контральта. Впиваючись очима, аж подався вперед:
— А де твій муж? Большевик?
ОЛЬГА витримала погляд спокійно:
— На Сибіру… В концтаборі…
— Та-ак?.. (не то здивовано, не то задоволене) — Як ти називаєшся?
— Ольга.
— А-а… Ґут!.. — рушив до дверей. Але зупинився, щось надумавши, обернувся:
— Гм… (і повільно значуще) — Звідки знаєш так німецьку мову? (а очима пильно). Ну?..
— Я люблю мову Ґете, Шіллера, Шпенґлера, Ніцше…
МАТІС збуряковів, роздратовано поляпав враз стеком тихо по плащі:
— Я спитав — звідки ти знаєш мою мову?!
ОЛЬГА щиро здивувалась:
— А чому б мені не знати вашої мови, герр?..
Стек затремтів і заходив жвавіше, та МАТІС лиш засопів. Налаштовуючись на допит, він помітно закіпав, сперся ногою на стілець:
— Прошу не забуватись… Я спитав звідки ти знаєш мову?.. Ти — жидівка?!.
ОЛЬГА зблідла від обурення, але володіла собою, промовила тихо й спокійно:
— Мову я знаю змалку…
— Гм… (призирливо) — як матірню мову, значить!.. Хто ж твоя мати?
Тут ОЛЬГА, як кажуть, зірвалась, — з досадою і зненавистю наставилась очима на Матіса, знизала плечем («От ще пристав чорт!»)… А тоді стріпнула головою з викликом, примружившись:
— Моя мати??. Добре! (і майже крикнула йому в лице енергійно, аж з сльозами в голосі, гордо піднісши голову) — МОЯ МАТИ (павза) БАРОНЕСА… ТАК, БАРОНЕСА фон… фон УРАБАН!!.
Вона скінчила з особливим притиском і метнула очима.
Стек враз перестав рухатись… МАТІС витріщив очі, змішався, так ніби йому з усієї сили ударили в обличчя.
Розгублено і нервово став натягати вже натягнені рукавички… Зробив крок назад, а тоді шпарко обернувся і пішов…
— До побачення, гер Матіс! — промовила Ольга з чемною усмішкою навздогін.
МАТІС лише козирнув у дверях, не обертаючись, і хряпнув ними. Втік.
А ОЛЬГА стояла і грала тремтячими ніздрями, дивлячись в зачинені двері.
Нарешті глибоко-глибоко зідхнула.