— Так!.. (павза) — Ввійдіть!.. — і, вставши, виходить назустріч до другої половини.
Чути, як хтось старанно за дверима витирає ноги, навіть видно в трохи відхилені двері… Згодом —
Входить ДОЛМЕТЧЕР, хряпає обцасами і підносить руку:
— Гайль Гітлер!
— Добридень… — відповіла ОЛЬГА сухо.
— Можна до вас?..
— Будь ласка… (вертається до своєї половини, за нею Долметчер) — Сідайте… (показала рукою на стілець, а сама сіла на старе місце — біля рояля і взяла недбало газету).
ДОЛМЕТЧЕР подивився пильно на змінену кімнату, глянув шанобливо на бібліотеку, на господиню… а потім на свої ноги в заболочених, хоч і пильно витертих, чоботях, провів рукою по мокрій шинелі і мнявся нерішуче, не сідаючи:
— Дякую… я постою… Я вам перешкодив?..
— Нічого… (глянула на його кашкет-кораблик, що хвацько тримався набакир).
ДОЛМЕТЧЕР впіймав її погляд, зняв кораблика і, тримаючи його в руці:
— Я дуже перепрошую, але я до Вас у дуже важливій справі, пані… пані… І я вже кілька разів за ці три дні заходив, але вас не було нікого…
— Сідайте… Так, нас не було… (посміхнулась) — ходили міняти картоплю за лахи…
— Ото ж… Я вже з ніг збився… Фу-у…
ДОЛМЕТЧЕР примостився зкраєчку, поклавши кашкет-кораблик на коліна. Намагається бути дуже статечним, але ніяк не може перебороти ніяковости…
ОЛЬГА:
— Я вас слухаю.
ДОЛМЕТЧЕР нарешті набрався духу:
— Я коротко… Отже — Високодостойна Пані Баронесо!..
ОЛЬГА прикусила губу, одвернулась «закрити ляду над клявішами»… коли обернулась знову — обличчя її було спокійне і серйозне:
— Так… Але, між іншим, — чому це гер Матіс прислав Вас, а не того москаля?
ДОЛМЕТЧЕР гордо:
— З пошани… до Вас… Я маю респект… Дістав наказ від Пана Коменданта… Ну, словом, моя кар’єра тепер залежить від Вас, пані… а може й більше… Отже — мене прислав Гер Матіс дещо вияснити… Власне, перепросити і дещо вияснити…
ОЛЬГА іронично:
— Так як же ж, власно кажучи, що перше? — перепросити, а потім вияснити? Чи перше вияснити, а потім уже перепросити, в залежності…
ДОЛМЕТЧЕР зайорзав розгублено:
— Власне… і не вияснити, а лише устійнити…
— А тоді вже перепросити?..
— Ах… Боже мій!.. Я сам — дуже перепрошую… (майже благально) — я певен… Але я виконую наказ, пані… е…
— «Баронесо» — підказала ОЛЬГА.
— Так!.. Отже, дозвольте?
— Ну, що ж… Будь ласка…
ДОЛМЕТЧЕР відсапнув і якнайповажнішим тоном:
— Ви сказали, що… Ви сказали, що Ваша мати баронеса… Баронеса фон Урбан!..
— А-а… (посміхнулась Ольга)… Так!..
— Значить правда?.. (аж скинувся ДОЛМЕТЧЕР, невідомо з чого зрадівши).
— Так, я дійсно сказала, що моя мати — баронеса фон УРБАН.
З ДОЛМЕТЧЕРОМ сталась дивна зміна, він заговорив жваво, запобігливо, підхлібно:
— Ну, от… Знаменито!.. Це знаменито… Я, знаєте, три дні добивався сюди… Але вас нікого не було, а спитати — ніхто Вас не знає тут ніби, всі люди нічогісінько не можуть сказати… (ОЛЬГА посміхається)… Та й наказ: «бачити Вас особисто»!.. Той Матіс, перепрошую, Пан Комендант, просто здурів… Він і так скажений, а тут ще видно той… закохався… (зніяковівши)… Перепрошую, але він просто звар’ював!.. (ще більше зніяковів, глянув на Ольгу) — Так… Маєте… велике щастя, Пані… (і встав, рапортуючи):
— Мельдую слухняно!.. Гер Матіс дуже перепрошував в такім разі і просив дозволу прийти й перепросити Вас особисто… Скажіть, коли?
ОЛЬГА іронично:
— Це в тому разі, коли я Баронеса?..
— Ну, так!.. Ви сказали… І це знаменито!!. Ви ж — дочка Баронеси?..
— А ви як думаєте?..
— Я думаю, що така пишна пані може бути ТІЛЬКИ Баронесою!.. Це Він так сказав, сам Матіс…
ОЛЬГА здушила бровами сміх:
— Гм… Я трохи не зрозуміла… Отже — чи «така пишна пані може бути тільки баронесою», тобто варта бути баронесою?.. чи — тільки Баронеса може бути такою пишною панею, як я?.. Отже — як?.. Це має принципове значення!..
ДОЛМЕТЧЕР гаряче:
— Ах, це все їдно!..
ОЛЬГА:
— Я теж так думаю… (помовчала) — Отже — так: Ви підете до Матіса і спитаєте його…
— Але ж, Пані!..
— Ви підете до Матіса і спитаєте його, чи він перепрошує мене, як жінку, (мою сестру також) — чи, як «баронесу»? І… чи я цікавлю його, як жінка, чи як «баронеса»?..
— Але ж, пані!.. Як же…
— Ваше діло маленьке! Це Я питаю… а Ви лише «долметчер»… Скажіть, що я питаю, бо це важливо для мене, як для жінки насамперед!.. Ідіть…