ОЛЬГА байдуже:
— Ви ж «українець», то мусіли б знати…
— А все ж таки?..
— То — поляглі в боях… Друзі мого чоловіка… ГРИГОРІЙ КОСИНКА, ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО, КОСТЬ БУРЕВІЙ… МАЙК ЙОГАНСЕН… МИКОЛА КУЛІШ… МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ…
— Що-о?!.. Га?!.. (як не скинеться КАПКА) — А-а… Чекіст!!.. Що вбив свою матір!!.. Ну, тепер все ясно… (зриває портрет) — Це все комуністична банда, значить… Га!!.
ОЛЬГА підходить, бере портрет ХВИЛЬОВОГО з рук і спокійно чіпляє знову на стіну…
а КАПКА кипить весь, шарпаючись:
— А-й-а… От що… українку з себе корчить!.. Ще й німецьку баронесу!.. Ах ти ж!!..
ОЛЬГА дивиться пильно йому в обличчя, думаючи вголос:
— «Цікаво, що сказав би москаль?..» — (і враз тупнула ногою, зірвавшись нагло з коректного тону): — Слухайте, ви, денщик!!. Солдат Швейк!..
(КАПКА змовк, а ОЛЬГА, важко дихаючи):
— Виконуйте, що Вам приказують! і не розсуждайте… (категорично, наказуюче): — Ідіть зараз до пана Матіса. І доложіть йому… Доложіть йому, що його «чарівна баронеса» не донька баронеси, а, як і він напевно, є лише донькою простої селянки, української селянки… І тим гордиться… От… Решта залежатиме від нього, як від культурної людини, добавте… А ще добавте… (глянула на портрети) — все що схочете добавте, що вам підкаже ваше сумління… Словом, доложіть йому все, як «культурний» «союзник» культурному «союзникові»…
(павза)
— А ще доложіть йому, хай він дасть вам по щелепах за те, що Ви сміли мене ображати… А ні, то я сама йому доложу… Геренфольк, що служить в денщиках, іноді заслуговує на те, щоб його били по щелепах… Ідіть!..
(КАПКА хотів щось сказати, але Ольга гостро, ще й тупнувши):
— Ідіть!!.
КАПКА вийшов. В дверях лише на мить зупинився, дивлячись на Ольгу з-під лоба понурими, ненавидящими очима, злорадно ощирився… Вийшов…
— Осел… — промовила не то з призирством, не то з жалем ОЛЬГА. Криво посміхнулась, похитавши головою сумно:
— Янгол «щастя»… Вістун і адвокат юберменшівського кохання…
І постукала в двері, за якими відбувалась операція.
Спершу вийшов ГРИЦЬ. Потім КАТРЯ з МАКСИМОМ.
МАКСИМ у чистій, білій полотняній сорочці, поголений, рука на чистім перев’язі, обвинена марлею…
ГРИЦЬ:
— Ну й довго він тобі морочив голову… Мабуть закохався прахвост… Ми вже й операцію зробили, над усім — над рукою й над бородою, й над цілим МАКСИМОМ… Ач який бравий!.. Тепер справжній комбриґ… А чого йому треба було тому прахвостові?..
ОЛЬГА сміється:
— Від новоявленого Ромео слуга… Від того Матіса ж…
КАТРЯ:
— Аж дві кульки було!.. Ось глянь — (показує на долоні дві кульки) — Німецькі… (завиває в папір і ховає в кишеню, до Ольги) — Я чула все… І ти думаєш, що він таки зігне шию і перепросить тебе… селянську дочку?..
ГРИЦЬ філософськи-насмішкувато:
— Любов — сильніша за все, мала… (глянув на Катрю й на Максима, мовляв — «будь ласка, спитайте самі себе»).
КАТРЯ посміхнулась про себе; до Ольги:
— Ти думаєш, що він закохався?
— А чому б ні? (іронічно).
ГРИЦЬ, глянувши мистецьким оком на сестру:
— Дійсно… А якщо не закохався, то він тоді справжній осел…
ОЛЬГА сміється загадково та:
— …І тепер от його точить ущімлений гонор… Ха!.. Він замірявся стеком на тебе, на нас, а виходить, що покищо одхвиськав сам себе…
— Так то так… Але ж… Ой, Ольго, не бався з вогнем…
— Ти хочеш сказати, з кулею, з мотузком, з баґнетом?..
— Коли хочеш — так…
ОЛЬГА так само, як Гриць перед тим, філософськи-насмішкувато:
— Ну що ж… Так вже давно ведеться — де велика любов, там неодмінно хтось когось убиває… Отело он коли ще зарізав свою любов… Чи як там було, Грицю?.. Гу, а Матісові — і Бог простить, це його фах… (сміється) — Але думаю, що він обеззброєний… і вже не підійме тут пужална… (цитує іронично) — «ЛЮБОВ ОШЛЯХЕТНЮЄ НАВІТЬ БАНДИТІВ і РОБИТЬ З НИХ ПОЕТІВ»… — так ніби, Грицю?..
ГРИЦЬ:
— То залежить від бандита…
КАТРЯ стривожено:
— Але як він ітиме задалеко?.. Не забувай, що він завойовник…
ОЛЬГА в тон.
— Не забувай, що я — твоя сестра Ольга… (пхикнула гордо) — В кожнім разі я не збираюся бути ані долметчером, ані Марусею Богуславкою, ані навіть тією Султаншою Роксоляною… (та й засміялась) — Я не можу їм тепер оголосити війну збройно, але зате я оголошую війну іншу, якої ніякими гарматами не виграєш… Це йому не з пукавки стріляти і не стеком хвиськати… Анум вечеряти!.. (закінчила несподівано).