8 8 8
Зажевріли ливнем очі Божі
Живіт ще повний
Як можу збагнути
Ти я вони теж буває наїдаються
Чи існує чи ще снує ну є
Each чи біс
Чибіс літає високо високо
Але лелека живе тільки для одного
Одної ми всі маленькі Ної
Колись збагнем коли парами
Вже сиві посідаємо в ков-
Чег Че Гівара теж колись
Варив гречку і думав як
Покурити на самоті
Ті хто каже пашлі іграть в снєжкі
Теж багато відчувають може й більше
Ніж ножем по пальцям калині
Лине невідомо звідки ця гематома
Як втома згустком рветься
Навіщо?
На віру?
На вітер?
На vie!
8 8 8
Серце перетікає в сон
Це коли в потилицю
Дивляться ти лиця не бачиш
Мариться шах мат
Риця лиця
Жарко коли дощ по очам
І не знаєш кого заспокоїти
Себе чи дощ
До щему цвяхом у долоню
З лона в лоно
Вибираєш шлях
Люх плюх плюх у диван
Мов сірник у калюжу
Порція диму
Порція дами
Порція дому
Терція
Це ти і я
І неба потреба.
8 8 8
Скотилася весна краплею по лоні
Боже вільної мавки
Напилася нею спрагла потопаюча
Може сьогодні ранок пальцями
І по моїм очам проведе
Я не збагнувши що це
Зустрівши гіпсі у метро
Скажу що п’яна весна вже лизнула
І мої лопатки
Якими очима я завжди дивився на вітер
Та заздрість то лиш форма поваги
В зіниці літер рівноваги
8 8 8
Я чую власне сонце з диктофона
Малює навіть Моцарт в самоті
Коли ти натискаєш плей на свічку
Трембітами вриваєшся в затемнення
Всіх циферблатів сірників і цигарок
Затемнення годинників у Києві
Листок паперу то є лиш нічне повітря
Зелене зеро на рулетці олівця
Автобусом по нігтях їде совість
Прощання то лиш victim зустрічань
У чані нікотинових мовчань
На грані павутинової злості
Ти йдеш по власній балюстраді без вагань.
8 8 8
Долоня на вікні
А через скло іще одна
Я так казати на добраніч звик
Свіжо
Знімаю маску з днів
Як фарбу з полотна
В подертий записник
Усе нанижем
Долоня лиш на склі
На дзеркалі відносин
Ти ж відчуваєш теплу кров свою
Ігристу
Валети й королі
Горять у ватрі осені
І виринають босими
І чистими…
8 8 8
Люблю рубати дрова в самоті
Замурзаний від поту і наснаги
Звитяги чи сміливості не треба
Тоді є лиш сокира дерево і Бог
По венах лупить серце батогом
Немов фотокартками ночі й очі
То гомоном то тишою говорять
Пророчі дрова і заліза благодать
І зверху в тім’я твоє щось пірнає
Неквапно й тихо мов сльоза в ріллю
І Раєм називає звичні речі
Люблю коли мене рубає в самоті
8 8 8
Не вірю в чисті вірші
She хер і ззаду
Коли стріляють
Прямо вперетинки барабанні
Я теж колись лежав у ванні
Тільки без лез але чим вони гірші
Білі вірші як білі вишні
Він теж
Та і що
Таких вибирають
Вимирають
В Імірати
Гон-Конг чи Женеву
Женем ми скотину
Людину до тину
Косоокого в хату
В Італію Шеву
Аномалія?
Про що я?
Не просто
Збагнути цю павутину
Я дякую Леву
Хоч трохи і млосно
Люблю Україну.
8 8 8
Буває ніжно-ніжно
Коли кухонна мова
Кладе до кухля
Сала з цибулею…
Електрика до шкірочки…
Місто шукає на тобі
Носом молоко як щеня
Заливаючи в тебе
Вранішню каву
І пхаючи до рота цигарчину
Вчора забув одягнути обладунки
Не поранений але сірий від бруду
Лежав обпікаючи себе магмою
Телефонних дзвінків
Не хочу жити до вінків…
Полотно (пластична розповідь)
Мої п`яти огортають рожеві язики – теплі, як ото домашній хліб. Я обережно ступаю… напевне, боляче, але мені вже не сумно.