Мама широким кроком вийшла з кімнати — адже євреї молюсків у їжу не вживають. Це просто був приклад однієї з їхніх сварок.
Перед трюмо мама готувалася до лекції, яку мала читати. Вона знала, що я за нею спостерігаю, бо я вдавав, ніби, лежачи крижем у коридорі, граюся з машинками. Спершу мама наклала червону помаду — дуже червону, — поводила губами одна об одну, нахилилась до дзеркала, щоб роздивитися зуби: чи вони білі та лискучі й без слідів помади. Потім вона поправила волосся, похитала головою, перетнула кімнату, щоб узяти стос паперів, повернулась і сіла, схопила щітку для волосся, мов мікрофон, прокашлялась, усміхнулася власному відображенню в дзеркалі і почала.
— Пані та панове! — мовила мама, однак вона не була задоволена своїм тоном, тому кинула: — Трясця!
Мама легенько побила себе по губах, і помада залишилася на звороті щітки, тоді ще раз гучно сказала: «Трясця!» Мама витерла щітку серветкою і почала знову.
— Пані та панове! — мовила вона вже іншим тоном. — Я рада бачити вас цього вечора у такій кількості...
Після цього вона лише бурмотіла, читала текст, час від часу піднімаючи очі до дзеркала, — мовби відображення було її публікою, — та іноді зиркаючи на годинник, щоб розуміти, скільки часу їй залишалось. Я не чув, що саме вона казала, та чим далі мама гортала сторінки, тим більш нервувала, і я, катаючи машинки у коридорі, щоб не чути її, також хвилювався, — та коли я посунувся ближче, репетиція продовжувалась, і мама явно була стривожена. Нарешті вона кинулася до аптечки у ванній кімнаті і ковтнула кілька піґулок — я бачив, як вона схопилася за край раковини, подивилась на себе у дзеркало і дала собі сильного ляпаса, по кожній щоці; я не хотів, щоб вона робила собі боляче, тому заскиглив: «Ма-а-ам!» — і вона підскочила мало не до стелі й обернулася до мене з грізним виглядом, але я зі сльозами на очах простогнав: «Ма-а-ам, у мене живіт болить!» — тоді вона підійшла до мене зі словами «Бідне дитя!», і це мені дуже сподобалося.
— Бідне дитя, ходи, тобі треба лягти, отак. Скажу твоєму татові зробити тобі трав’яного чаю, бо я за півхвилини вже маю виходити.
В одному зі своїх снів я підійшов до маминого столу і смикнув її за рукав, щоб привернути до себе увагу, та вона навіть голову у мій бік не повернула, лише зронила кам’яним голосом:
— Ні! Відійди, чуєш? Я тебе не хотіла. Більше мене не турбуй.
Утім, у реальному житті вона мені ніколи такого не казала.
З татом я проводив часу більше, ніж з мамою, що досить незвично. Тато прекрасно готував і, на щастя, працював удома, бо був драматургом. Іноді його п’єси ставили, та досі жодна з них не мала справжнього успіху, хоч я і був певний, що рано чи пізно успіх мав прийти, і тоді б його талант нарешті визнали, — бо час підганяв, татові вже мало виповнитися сорок, тоді як мамі було лише двадцять шість. Вона читала лекції про Зло в університетах по всій країні. Зло було досить дивною темою, пояснити яку мені було вкрай складно, — а тим часом матері моїх друзів постійно питали, чим займається моя мама, і я казав, що вона викладає історію та пише дисертацію. У них від цих слів відвалювалась щелепа, хоч я й не знав, що таке докторська, — адже доктором мама не збиралася ставати.
І все ж у нашій родині заробляла саме мама — що також було незвично, — і в результаті ми з татом частенько залишались удвох. Коли мама була у відрядженні, мені її бракувало, звісно, та водночас це було дуже зручно, бо ми з татом робили купу всього того, чого вона б не схвалила, і, згідно з нашим «обітом кумпанів» (за висловом тата), тримали це в таємниці. Приміром, ми приймали душ, коли заманеться, лягали спати, коли хотіли, дивилися телевізор і їли, пили «Кока-Колу», присмачували свої страви кетчупом і навіть глютаматовою сіллю, яку нині заборонили навіть у китайських ресторанах, бо від неї може розвинутися рак.
До моєї кімнати просочилися пахощі сніданку, і хоч це й дивовижний аромат, усе ж він наповнив мене сумом, бо незабаром мав призвести до чергової сварки. Тато готував яєчню з беконом, мама ж вимагала дотримання єврейської заборони на все, що походить від свиней. Особисто вона нічого проти свиней не мала і, до речі, коли була маленькою, то думала, що Сполучені Штати відрядили на Кубу тисячі свиней, що було повною маячнею і з чого тепер вона часто сміялася, і все ж мама воліла, щоб ми дотримувалися правил кошерної кухні, а тато любив вигадувати власні правила.