Була сьома, і я почув будильник у спальні батьків, тож я міг увійти до них, і мені справді хотілося цього — рідкісний виняток. Я проліз, розпластавшись на підлозі, наче змія, і хутко притулився до спинки ліжка, де вони не могли мене бачити. Ковдра сповзла, їх укривало лише тонке простирадло, і їхні ноги стирчали з-під нього. Татові ступні були величезні і трохи брудні, бо він любив ходити помешканням босоніж, та найбільше мене вразила товста жовта шкіра на його п’ятках — на доторк вона нагадувала деревину. Мамині ноги були значно чистіші, проте під великими пальцями у неї були потворні гулі. Зазвичай я вважав ноги дорослих бридкими — це була одна з причин, чому я не квапився дорослішати: мені не подобалась думка про те, що з кожним прожитим роком мої ноги ставатимуть усе потворнішими.
Своїм маленьким нігтем я полоскотав товсту жовту шкіру на татовій лівій п’ятці — так легко, що тато нічого не відчув. Тоді я поволі посунувся в бік гомілки — і він нарешті відреагував! Та оскільки тато досі не здогадувався про мою присутність, він, певно, вирішив, що на гомілку сіла муха, тому трусонув ногою, аби її зігнати. Тоді я полоскотав уже сильніше, і тато підскочив і заволав.
— Агов! — збентежилась мама. — Що за штуки?!
Підводячись, тато зірвав простирадло з мами, і, коли вона мене помітила, її груди були оголені і важко звисали; мама різко відвернулась і схопила нічну сорочку.
Коли я був зовсім маленький, то нерідко приймав ванну разом з мамою, і тоді вона не ховала свої груди — навпаки, я міг гратися з ними; та кілька місяців тому вона вирішила заборонити мені це, тепер бачити їх мав право лиш тато, звісно, крім самої мами. (Цікаво, — подумав я, — чи настане день, коли я стану справді дорослим і зможу їх бачити, і як вона вирішить, коли саме це буде...) Жіночі груди — дивна штука: на початку життя ми постійно занурюємось у них носом, потім потроху нас від них відлучають, нарешті взагалі забороняють їх бачити. Однак у телевізорі та в кіно жінки демонструють свої груди всім — крім сосків, так, ніби соски приховують якусь страшну таємницю, хоча насправді це не так, зазвичай у них навіть молока немає. Щодо того, що в жінок між ногами, то мама, приймаючи зі мною ванну, завжди була у трусиках, тож цю частину жіночого тіла я ще не бачив, якщо не враховувувати статуї в парках — у них там взагалі нічого немає; я поцікавився в тата, а він відповів, що, навпаки, це найцікавіша частина жіночого тіла, просто не така випнута вперед, як у нас.
Мама пішла на кухню робити каву, а ми з татом — до ванної кімнати, дзюрити разом. Ми стояли поруч перед унітазом, і наші дві вигнуті жовті цівки поєднувались і змішувались у світлій воді, було цікаво спостерігати за тим, як спершу окремо закручувались жовта і прозора рідини, та вже за кілька секунд усе ставало однакового кольору, світло-жовтого. Я потрапляв точно в унітаз, хоча коли був маленький, майже щоразу залишав на підлозі кілька крапель сечі, і мама примушувала витирати їх губкою, а потім мити губку під краном; і мене нудило від самої думки, що я руками торкався власної сечі.
Мамин рейс був аж о сьомій вечора, та я знав, що весь день буде розфарбований думками про її відліт. Смакуючи кавою, вона торочила про валізи, паспорти, візи і мапи, і я розумів, що мені місця там немає.
— Ароне, хіба не дивовижа? Менше ніж за добу я буду в Німеччині! Здуріти можна! Добре, що там у нас? Список! Ось що мені треба — список! Рендалле, запам’ятай: щоразу, коли зашиваєшся від нагальних справ — складай список. Тоді можна подивитися в очі своїм потребам і занотувати їх на папірці у порядку значущості. Починати треба з найнагальнішої справи, тієї, яку хочеться виконувати найменше. Це називається брати бика за роги.
— Мені ця стадія ніколи не вдавалася, — зауважив тато, — бо бик щоразу прохромлював мене рогами, а натовп підхоплювався з криками радості, і я лежав на арені, стікаючи кров’ю...
— Ароне!
— Якщо серйозно, Рене, то твоя мама має рацію. Ніколи не роби сьогодні те, що можна перенести на завтра.
— Таж навпаки! — засміявся я. — Ніколи не перенось на завтра...
— Справді? Ну вибач... Завжди помиляюся з цим прислів’ям, хтозна-чому... То який бик у тебе сьогодні, Седі?
— Га?
— Ну, що ти братимеш за роги сьогодні?