— Господи, Седі! — скрикнула бабуся, на мить втративши самовладання, але миттю змінила тон. — Ходи сюди! Швидше ж, швидше!
Мій ніс юшився кров’ю, і вона кинулася витирати його вологою серветкою, поки він не заплямив мою новеньку жовту сукню.
На щастя, щоб відвернути увагу гостей від інциденту, Пітерів батько дав знак оркестрові грати. Молодята закружляли залою — втілення любові і грації, — аж раптом трапилося щось небачене: коли мама й Пітер вальсували поруч із закутком, де бабуся витирала мені носа, вони підхопили мене на руки (авжеж, зачіска у вигляді шолома Мінерви, мереживо і тафта, пластиковий пояс, заюшений ніс — це все нікуди не поділося) і продовжили танок зі мною. Коли вальс завершився, вони поставили мене на один зі столів — підошви моїх туфель стояли на білому обрусі (однак мама з Пітером могли робити що заманеться — цей день належав їм), — і взяли мене кожен за руку, обернулись до спантеличеного натовпу, і мама сповненим гордості голосом заявила: «Ось наша нова родина: Пітер, Крістіна і Седі!» Гості привітали нас гучними оплесками, а я дивилась, як сприймуть цю новину дідусь і бабуся, але вирази їхніх облич були звичними — застиглими й траурними, ніби весілля їхньої доньки турбувало їх не більше, ніж потреба відвідати вбиральню.
Решта червня минула у довжелезній низці «останніх разів».
Востаннє я міняла постільну білизну (нижнє простирадло — у прання, верхнє — покласти на місце нижнього, а зверху — чисте простирадло: такими були незмінні правила, заведені бабусею, хоча можна було що два тижні міняти обидва простирадла, роботи було б значно менше). Фіолетове чорнило міс Келлі востаннє псувало мій зошит. Востаннє я розкладала по місцях свої пуанти, кілт і однострій жанетки, застеляла клавіатуру вишитою серветкою і закривала кришку піаніно.
Дідусь сів до сніданку зі словами:
— І нащо я обрав таку роботу? Це ж просто здуріти можна!
Звісно, він цю фразу зронив не востаннє, але я більше її не почую — і раптом вона здалась мені майже зворушливою. Бабуся попросила помити посуд, і я, переконана, що більше ніколи цього не робитиму, майже ніжно пестила ганчіркою чашки й тарілки із золотою облямівкою.
Другого липня бабуся зібрала весь мій одяг і дбайливо розклала його по коробках; третього липня автівка Пітера зупинилася перед будинком, і з неї вистрибнула мама. А через дві години, перетнувши американський кордон, ми на повній швидкості пролетіли місто Рочестер у штаті Нью-Йорк.
Від’їзд так розбурхав мою уяву, що я майже не спала, тож через деякий час відчула летаргійний тягар і закуняла, поклавши голову на коробку з книжками. А коли прокинулася, стояла страшенна спека, я була мокра від поту, дуже боліла голова, мама ж із Пітером тихенько перемовлялися.
— Якщо ти хочеш, щоб ми були справжньою родиною, — переконував Пітер, — мусимо всі носити одне прізвище. Це все спростить. Містер і місіс Сілберманн та їхня доня Седі Сілберманн.
Для мене це був удар, адже мало того, що Пітер не був мені батьком, так я ще й прізвища справжнього батька не знала! Прізвище Кризвоті я успадкувала від мами, а вона — від психіатра з вулиці Маркгем. Хтозна, можливо, якщо змінити і прізвище, і країну, Ворог нарешті дасть мені спокій?
— Отак просто? — здивувалася мама. — Ти вважаєш, що мені варто зватися місіс Сілберманн?!
— Я хочу сказати... — відповів Пітер (і я зрозуміла, що він запалив цигарку, бо говорив він уже крізь зуби), — що ти можеш зберегти ім’я Кріссі Кризвоті для сцени. Однакові літери ініціалів нескладно запам’ятати: Мерилін Монро, Бріжит Бардо, Доріс Дей... Та решту часу — скажімо, на зібраннях батьківського комітету школи — ти ховалася б за іменем «місіс Сілберманн».
Мама розсміялася.
— Не думаю, що я ходитиму на зібрання батьківського комітету! Зрештою, я вирішила змінити сценічне ім’я.
— Справді?
— Угу.
— І як тебе тепер зватимуть?
— Ерра.
— Як?!
— Ерра.
— Як це пишеться?
— Е-Р-Р-А. Ерра. Дві літери «р».
— Хіба це ім’я?
— Відтепер — так!
І вона проспівала своє нове ім’я на дивний гортанний мотив, і я була майже впевнена, що в цей час вона натискала на свою родиму пляму.
— Люба, краще не роби цього, — попросив Пітер. — Я два роки життя витратив на те, щоб ім’я Кріссі Кризвоті запам’ятали!
— Пітере, хоч ти й надягнув мені на палець обручку, це не дає тобі права наказувати мені!
— Зараз тебе просить не твій чоловік, а твій менеджер.