Кітті збагнула, що головна суть цього листа полягала в тому, щоб чітко окреслити термін запрошення. Місіс Ґарстін не збиралася нести такий тягар, як овдовіла донька з фінансовими труднощами. Дивно, подумала Кітті, що матір, яка колись її боготворила, тепер, розчарувавшись у ній, вважала просто морокою. Які дивні взаємини між батьками й дітьми! Коли вони були малі, батьки здували з них порошинки, переймалися через кожну їхню хворобу, а діти хилилися до батьків із любов’ю та обожнюванням. Минуло кілька років, діти виросли, чужі люди стали важливіші для їхнього щастя, ніж батько з матір’ю. Байдужість посіла місце колишньої сліпої, інстинктивної любові. Їхні зустрічі навівали нудьгу й розчарування. Раніше засмучуючись через місячну розлуку, тепер вони не переймалися, що не бачитимуться роками. Її матері немає чого тривожитися – щойно зможе, Кітті житиме окремо. Але їй потрібно трохи часу; наразі майбутнє таке туманне, що їй не вдається його роздивитися, та й вона може померти під час пологів – тоді й перейматися буде нічим.
Але коли пароплав пришвартувався, їй вручили ще два листи. Вона зі здивуванням упізнала батьків почерк: вона не пригадувала, щоб він їй колись писав. Лист був короткий і починався з «Дорога Кітті!». Він повідомив, що пише замість матері, яка захворіла й мала лягти в лікарню на операцію. Кітті варто не лякатися й продовжувати свою подорож морем; пересісти на потяг коштувало значно дорожче й, доки матері немає вдома, їй буде незручно жити в домі на Гаррінгтон-Гарденс. Другий лист був від Доріс і починався «Кітті, люба», не тому що Доріс якось по-особливому її любила, а бо так вона зверталася до всіх знайомих.
Кітті, люба,
напевно, батько тобі написав. Маму мусять оперувати. Виявилося, що вона кілька років нездужала, але, ти ж знаєш, вона терпіти не може лікарів і вживала купу якихось патентованих ліків. Я точно не знаю, що з нею не так, бо вона наполягає, щоб усе це тримали в таємниці, й дуже дратується, якщо її розпитувати. У неї просто жахливий вигляд, тож я на твоєму місці зійшла б у Марселі й пересіла на потяг, щоб повернутися якомога швидше. Але не кажи, що я тебе повідомила, бо вона вдає, ніби це несерйозно, і не хоче, щоб ти повернулася, перш ніж її привезуть додому. Вона витягнула з лікарів обіцянку, що буде вдома за тиждень.
P. S. Дуже тобі співчуваю через смерть Волтера. Бідолашна, напевно, тобі дуже нелегко. Не можу дочекатися зустрічі. Кумедно, що в нас обох будуть немовлята. Зможемо тримати одна одну за руки.
Кітті, глибоко замислившись, якийсь час постояла на палубі. Вона не могла уявити свою матір хворою. Звикла бачити її тільки активною, цілеспрямованою; та й чужі недуги її матір лише дратували. Аж тут до Кітті підійшов стюард із телеграмою.
З жалем повідомляю, що матір померла сьогодні вранці.
79
Кітті закалатала у дзвоника в будинку на Гаррінгтон-Гарденс. Їй сказали, що батько в кабінеті, і, підійшовши до дверей, Кітті їх м’яко прочинила. Батько сидів біля каміна й читав останній номер вечірньої газети. Він підвів погляд, коли вона увійшла, опустив газету й знервовано скочив на рівні.
– Ох, Кітті, я думав, ти приїдеш пізніше.
– Я вирішила не турбувати вас і, щоб не довелося мене зустрічати, не повідомила, коли прибуду.
Він підставив їй щоку для поцілунку рухом, який вона так добре пам’ятала.
– А я саме переглядав газету, – сказав він. – Два дні не читав газет.
Кітті зрозуміла, що він відчував потребу пояснити, чому займався звичайними буденними справами.
– Певна річ, – відказала вона. – Ви, напевно, вкрай виснажені. Мамина смерть не могла вас не шокувати.