Посівши свого часу Гепідію, мало не всю Паннонію, відхопивши, нарешті, добрий шмат Антії, а вслід за тим Далмацію, авари вдовольнилися на певний час — он які простори підвладні їм, які вигоди мають, володіючи такими просторами. Одначе вдовольнялися тими вигодами лише до пори до часу. Бачили-бо: слов’яни йдуть через Дунай і зникають за Дунаєм, йдуть і зникають. Тож і не витримало серце в чільних терханів, одважились і вдалися до кагана:
— Достойний! Чим ми гірші за слов’ян? Подейкують, заволоділи мало не всіма землями Іллірика, Мізії. Лиш прибережні городи та грецькі поліси не стали ще їхніми. Пусти бодай погуляти там.
— А що ж ромеї? Дозволяють сідати в своїх землях?
— Що вдіють, коли їм не до того? Перси напирають зі сходу.
Дандал не пішов усією своєю силою. Одібрав по кілька сотень з кожного оджаку, об’єднав їх у турми й сказав:
— Ідіть, та ненадовго.
Ромеям справді не до Мізії і не до Іллірика було. Мали думати і дбати, як позбутися персів, що стояли по другий бік Босфору, тримаючи Константинополь, а отже і всю імперію, в постійнім страху. Коли б не флот, якого перси не мають тут, та й не матимуть, дякуючи старанням того ж імператорського флоту, гляди, й про втечу на провінцію подумали б. Коли ж об’явилися на фракійських долах ще й обри, і зовсім опустили руки.
— Це кінець, — всього лиш подумали чи й уголос сказали одні.
— Що ж робити? — питалися другі. — Де взяти силу, що врятувала б імперію?
— А слов’яни? — нагадав хтось. — Хіба то не сила, яку можна було б кинути хоча б і супроти обрів? Нащо ми селили їх у себе? Всього лиш на те, щоб мати зайві роти?
— Хорвати зголошувалися вигнати аварів із Далмації. Чому б не нагадати їм про це?
— Й справді. Це може бути порятунком для нас, принаймні від аварів.
За ту пораду вхопилися, мов утопаючий за соломину, й послали до хорватів не лише слів, а й радників.
Князем у хорватів був тоді Порга. Скликав він усіх інших, доволі численних в їхнім родах, князів і сказав їм:
— А що, братове, може, справді зчепимося з аварами? Земля в Далмації родюча і привільна, на весь Іллірик славиться, з одного боку море омиває її береги, з другого — гори підпирають. Та й розкинулась привільно — від Діррахія до Істрійських гір, від моря до Дунаю.
— А що запіють нам обри? Не ці, що в Далмації, з цими ми упораємося швидко, ті, що в Паннонії, що скажуть?
— Ті подалися нещодавно до Фракії, на пошуки легкого хліба.
— Імперія тому й посилає нас до Далмації?
— Далебі, що так.
— Казали за тамтим разом і зараз скажемо: з аварами не варто було б зчіпатися, то грізна сила, привідцю. Та що вдіємо, коли тісно нам і на нових землях, а нагода добути ліпшу серед усіх ліпших справді неабияка, заради такої можна й випробувати долю.
Їх було немало, окремих хорватських дружин. На чолі п’ятьох із них стояли брати Клуха, Ловел, Хорват, Косенцес, Мухло, на чолі інших двох сестри Туга і Вуга. Коли спустилися з гір і хлинули зусібіч у Далмацію, земля задвигтіла, а лави напирали так нестримно і завзято, що Кочагирові нічого іншого не лишалося, як мазати п’яти лоєм. Випорснув із хорватських лещат лише з тими рештками своїх родів, які не були під сідлом і яких, як дотямив потім, ніхто не мав наміру й стримувати: втікають — і хай втікають, менше голодних ротів буде на цій і без обрів обсадженій землі.
Дандал одразу ж хотів було відповісти хорватам достойним їх зухвалості ударом, та прибули сли від персидського шаха Хосрова Другого й заговорили з ним, каганом аварських родів, на мові, котра змусила його забути про втрачену Далмацію.
— Бери свої недобитки, — повелів Кочагирові коли той домігся-таки побачення з братом, — і шукай пристанища серед наших родів, які сидять по слов’янських землях. Іншої землі для тих, що втратили свою, у мене немає.
XXII
Поява аварів на обводах землі Богемської спершу тільки насторожила поселян, далі почала й обурювати.
— Це що ж вони дозволяють собі, тії авари? Чи для них мало Гепідії, Низинної Паннонії, що вже й до нас добираються? Глядіть, приходять і стають стійбищами на наших пасовиськах, ніби у себе вдома.
— Треба йти до князя.
— Ано. Іти й казати, хай гонить їх пріч. Чи з нас баварських герцогів мало?