Не тільки сум і розчарування лягали майбутньому дулібському князеві на лице, — прикрість, образа також.
— А я гадаю, що не буде так. Супроти цього багато хто повстане. Якийсь мізерний Київ і ще мізерніші руси стоятимуть над усіма землями від Дніпра до Забужжя і від Прип’яті до Дунаю.
— А чим ліпший був Волин, що стояв над усіма цими землями?
— Таки ліпший, стольнику! — вибухнув гнівом. — Бо з древності був стольником і тому мудріший є. А те багато важить. Син вільнолюбної Тивері і вчений муж у землі Трояновій мав би розуміння це й інакше мислити.
Світозара не образив цей його не по літах зухвалий гнів. Він усе ще не переставав дивитися на привідцю дулібської раті як на Данаїного сина.
— Інакше, Мезаміре, не можна мислити. І не тільки тому, що тобі чи мені так хочеться. Того вимагає час і ті умови, в які він ставить чи й поставив уже люд наш. Завваж: обри погромлені, ромеї відтіснені від Дунаю слов’янами, котрі обсіли Мізію, Іллірик, частково й Фракію. Віднині не з полудня і не з полуденного заходу погрожуватимуть нам мечем і сулицею, а зі сходу. Першими, об’явилися там хозари. Ось Київ і стане супроти них нашим надійним стражем і неприступним валом заодно.
Київ, 1984-1985