— Їхню подвоїть чи ні, а нашу уже подвоєно. Піди та глянь, як потішені ратники твої тим, що немає вже головного привідці аварського вторгнення. Надія на те, що коли не сьогодні, то завтра візьмемо над супостатом гору, яснить вид усім — і воям, і привідцям воїв. А то не якась там абищиця, князю.
Радим надовго лишається мовчазним і замисленим.
— Най будуть добрі та милостиві боги до наших замислів, — каже зрештою. — На що зважилися, на тому й стоятимемо, принаймні цю седмицю.
Спроби тиверських вивідників проникнути в аварський табір лишалися марними. Єдине, на що спромоглися вони, — спостерігали за табором і тим, що робилося в ньому, із засідок. А те небагато давало.
«Авари ховали свого привідцю з великими почестями», — доповіли князеві на третій день після того, як Апсиха забрали з тиверського табору.
«Уже другу добу палять багаття, смажать биків і справляють тризну, — повідомляли в чергових своїх звідах. — Безпечність повна, почувають себе, ніби вдома».
— Де Дандал? Що роблять привідці турм? — питав князь у воєвод, а воєводи — у вивідників.
Мужі старалися. І зближалися недозволено близько як із турмами, так і з наметами аварських терханів, і за наметами стежили пильно, а чогось суттєвого так і не спромоглися вивідати.
Князь хвилювався, а часом і гнів являв.
— Сусіди наші не нахваляться спроможністю тиверців таємно проникати в табір супостата і добувати звіди, а я похвалитися цим не можу.
— Чи того, що знаємо, мало? — виправдовувалися воєводи. — Перепочивають авари, до січі не пориваються.
— Вої не пориваються. А привідці? Хто скаже мені, що роблять тим часом привідці? Тоді довідаємося, як підуть на нас?
Помовчав, і до Світозара:
— Лаштуй, стольнику, сольство. Ми давали згоду на замирення, ми маємо й нагадати обрам: воно позаду. Настав час або відновлювати січу, або розійтися з миром.
Світозар не цікавився в князя, як повестися йому в тому разі, коли Дандал захоче ухилитися від перетрактацій про замирення. На те він стольник, аби шукати путі замирення самотужки. І все ж не міг не бентежитись, лаштуючи сольство. Бачив-бо: князь менш за все вірить, що воно буде успішним. Ба навіть співчутливо позирає на брата.
— Не печалься, — заспокоїв Радима, прощаючись. — Якось обійдеться.
— Уповаю на богів і на твою обачність, брате мій. Будь мудрий з новим привідцею аварів, то, гляди, якось і обійдеться.
Дандал не одразу прийняв антське сольство. Довелося ждати та й ждати, доки збирав радних та радився з ними, Нарешті покликав.
І сам він, і його радні сиділи в. наметі одутлувато-спухлі і через те неприховано похмурі.
«Погана прикмета, — подумалось. — Не інакше як після перепою. А на похмілля всього можна діждатися від аварів».
— З чим прибув до нас антський сол? — поцікавився Дандал, вислухавши Світозарове освідчення.
—Усе з тим же.
Ще в путі — а тут, у Дандаловім наметі, особливо, — Світозара переслідувала мисль не вплутувати в перетрактації всіх антів. Хто знає, може, доведеться поступатися цим зайдам частиною землі Троянової, тоді будуть підстави сказати: не всі анти виходили супроти вас, не всі мають бути і в одвіті перед вами. Саме з цих міркувань згадуй у розмові лиш Тивер і її князя. Так і казав:
— Люд Тивері і князь тиверський знову звертаються до тебе, сину великого Баяна, може, і з надокучливою, все ж слушною речницею: пощо ми маємо стинатися один з одним і лити даремно кров? Яка тому причина? Невже кагану (він не обмовився, зумисне назвав так Дандала)… невже кагану не відомо: саме тиверський князь обстоював аварське сольство перед Келагастом ? Чи за таке заступництво карають? Чи то вагома причина для розбрату між нами? Попередній привідця аварських турм не зважив чомусь на наш ревний клич — замиритися і жити в мирі, визнаємо за доцільне і потрібне звернутися з цим до тебе і уповаємо на тебе. Син мудрого Баяна, гадаємо, збагне недоречність розбрату між нами і покладе йому край.
— А хто потяв нашого привідцю, хакан-бега Апсиха, і хто буде в одвіті за це? — не втримався і подав голос котрийсь із радних.
— Січа є січа, достойні. Чи ми просили хакан-бега іти в нашу землю? Чи нашому князеві не загрожує те саме — бути потятому у січі з вами?
— Ось тоді й замиримося, як відплатимо вам за Апсиха, — підтримав того, непримиренного, інший із радних, та Дандал поспішив піднести руку і тим поклав край пристрастям, що почали було розгорятися вже.
— Як мислять собі анти замирення з нами?
Бачив, настрій у Дандалових радних не той, щоб говорити зараз про найголовніше. А проте куди дінешся, питання поставлено.