— Перекажіть усім нашим, що стоять по один і другий бік путі, — повелів Данко, — най не поспішають являти себе обрам, аж поки не впевняться, що всі вони виїхали з лісу і ув’язнули в січу з оборонцями городища. Лиш по тому, як ув’язнуть, мають вийти і вломитися в аварські лави всією своєю силою.
Городище як городище, яка з нього твердь? А все ж Данко зважився стати за стінами Берестового і захищатися з-за стін. Хай подумають аж надто певні себе обри, що то збезумілі в безвиході своїй городищани посміли противитися такій силі, як аварська, і кинуться на зухвальців без всякої застороги. Видимість легкого погрому городищан засліпить їм баньки, а на засліплених легше буде накинути тенета.
З усіх княжичів Данко найвідчайдушніший. Те неабияк тішить князя Радима, певен, такого можна посилати у вогонь чи в воду і не сумніватися, що повернеться й скаже: «Я не зміг вволити твою волю». А проте князь не завжди й зважується відпускати від себе Данка: середульший брат не лише буває відчайдушним, а й зухвалим надміру. Не раз траплялося вже: дай лиш волю, накоїть такого, що й ну.
Зараз не ті часи, щоб наглядати чи осмикувати брата. Коли бути щирим, саме такі, як Данко, й потрібні на боролищах. Он як поривався князь думкою і в один, і в другий, і в третій кінець, коли принесли вість про вторгнення обрів у Тиверську землю через Збруч, а зупинив свій вибір таки на Данкові. Тут, у заступі між Дністром та горами, такі, як він, теж потрібні, одначе там чи не найпотрібніші.
А що ж Данко? Радіє з того, що вийшов з-під братової опіки чи вперше відчув, яка то нелегка ноша — бути в одвіті за все і всіх і споважнів, став стриманішим? Несхоже щось, аби радів, як не помітно за ним і видимої статечності. Стоїть на заборолі високий і дужий, знай зирить у той бік, де мають об’явитися обри, або ж обертається й повеліває комусь із отроків. Повеліває й знову прикладає руку до брів, приглядається до лісу обабіч торованої путі.
— А глянь, воєводо, — вдається до нього котрийсь із мужів — либонь, обри.
Данко рвійно обертається в той бік, куди показували йому, й прикипає очима до рухливих громадиськ на синім плесі ріки. Так і є. Обри пройшли лісом до Ушини, змайстрували там плоти й пливуть, гнані її течією, під самісінькі стіни Берестового. Як же вони розминулися з нашою засадою? Сотенні навмисне пропустили їх, аби не виказати себе? Молодці, коли так. Присяйбіг, молодці!
«Скільки ж вас є? — питається подумки в тих, що нишкли, зближаючись, із городищем, на плотах. — Один, другий, третій, четвертий… П’ять плотів і на кожному з них не більше тридцяти мужів. На що ж вони сподіваються?»
— Приготувати луки, сулиці, — зично повелів воям, що стояли на заборолі, — каміння також.
Тут не було ані баліст, ані скорпіонів, єдина надія вразити супостата на відстані — стріли та сулиці. Тож мужі не стали ждати, доки обри пристануть до берега. Цілилися в них із луків і прискали стрілами. Якийсь час зусилля їхні ішли намарне — обри надійно прикривалися щитами. То вже пізніше, як пристали до берега та змушені були іти на приступ, щити не всім і не завжди допомагали. То один, то другий скрикував лячно і падав нерухомо чи корчився, язвлений, на землі. А стріли летіли густо і що не крок, то прицільніше. Коли ж полетіли зі стін сулиці, а вслід за сулицями полетіло й каміння, обри і зовсім стенулися, не знали, куди податися їм: таки вперед, до порівняно невисоких стін чи далі від них?
— Вершники, привідцю! Обри пруть від лісу!
«То це і вся загадка? — осміхнувся сам собі Данко. — Пробі! За кого ви, обрини, маєте мене, сина князя Волота, котрий он як скородив вам свого часу ребра?»
— За стіни! — повелів мужам своїм. — Добивайте цих, що підпливли на плотах, і назад мерщій. Всім іншим, — підвищив голос, — зустріти лави обринів стрілами і сулицями!
Авари йшли на городище видовженим клином, і йшли навально, на всю кінську пору, а Данко доглядався до тієї навальності й силкувався прикинути в помислах, скільки їх, обрів. Либонь, турма, одначе далеко не повна. Чому ж так? Розгубили терхани свої сотні у попередніх січах чи приховали до слушного часу в лісі? Який вдячний він був би тим із своїх, що сидять у засідці, коли б дали знати: усі обри йдуть на приступ чи не всі? І послухи по околіях мовчать. Що сталося? Потрапили до рук аварів чи пробиваються до Берестового окольними путями і запізнюються із звідами?