— Я, — сказав замість того, що спало на думку, — і всі присутні тут князі Антії ладні вислухати тебе, достойний сол родів аварських.
Таргіт не поспішав казати те, з чим прийшов. Глянув у один, глянув у другий кінець, схоже, що лічив, скільки є їх тут, антських князів.
— Найдостойніший із синів великого Баяна і привідця турм наших Дандал велів мені сказати князям Антії і воєводам антської раті: він одмінює попередні кондиції — мати антів за своїх данників — і згоден вести перетрактації на вигідніших для них засадах.
— Які вони, ті засади?
— Авари залишають за собою ту землю Антії, яку взяли на меч і сулицю. Це Дулібія і Тивер. З усіма іншими антами вони підписують ряд і обіцяють жити у мирі та злагоді.
— Це ви взяли Тивер на меч і сулицю?! — підхопився і став на весь свій зріст князь Радим. Він був такий збудний і такий рвійний, здавалось, вихопить зараз меча й піде на обрина, доводячи незламність і силу своєї Тивері. Та його вчасно осмикнули і веліли сісти.
Світозар пождав, доки уляжеться братова пристрасть, і вже потім сказав аварському слові:
— Нарочитий муж родів аварських чув, як сприйняли князі його речницю, і, сподіваюсь, вкладе до вух свого привідці, що анти не пристануть на таке. Коли авари справді, мають намір жити з нами у мирі та злагоді, вони повинні переглянути свої кондиції, інакше залишиться так, як і було: все вирішать меч і сулиця.
Таргіт довго і неприховано осмучено дивився на Світозара, потім на князів.
— Це останнє ваше слово?
— Ні, — поспішив заперечити стольник. — Це моє поки що слово. Речниця всіх радних буде виголошена завтра о цій же порі. Маємо порадитися між собою і визначитись. Гадаємо, що вашим привідцям теж належало б визначитися за цей час і остаточно. Мають зважити на наші покони і закони: доки стольний город землі не є скорений, а люд заверижений, земля також не є скорена і заверижена.
Аварське сольство відкланялося чемно й залишило радних. А в наметі стольника лише на час проводів вляглася тиша. По проводах збудився спершу гомін: глядіть, як заговорили, і Дулібію, і Тивер їм віддай, затим збуяв і гнів: де таке видано, шматувати нашу землю? Чи вони так уже й скорили Тивер та Дулібію?
На той час повернувся до радних господар намету — стольник Світозар.
— Ось що, князі, — сказав, діждавшись тиші. — Ви можете обурюватися — у вас є на те всі підстави, та не повинні забувати, що до вас звернулися з бажанням укласти ряд на мир і злагоду. Отож передусім маємо визначитися, є в нас нині сила, котра могла б збороти і вигнати за обводи землі нашої обрів, у яких лише тут, на Тиверській землі, є не менше тридцяти тисяч кінних воїв, чи немає. Завважте, кінних воїв. Друге, що хотів би почути від вас. Обри можуть запитати нас, прийшовши завтра на перетрактації: коли не згодні з нашими кондиціями, кажіть, на яких кондиціях ви згодні укласти з нами ряд? Що скажемо, коли запитають?
— Єдине, — знову не втримався і вихопився з речницею князь Радим, — най забираються пріч.
Світозар подивився на нього не так осудливо, як співчутливо, і вже потім продовжував.
— Третє. Зацікавлені ми, аби перетрактації тривали по можливості довше чи, супротивно тому, хочемо завершити їх якомога швидше.
Подумав мить, либонь, пригадував, що мав сказати ще радним, і вже потім мовив.
— Нарешті останнє. Хотів би, аби кожен із вас сказав зараз, провадитимемо перетрактації і укладатимемо ряд із обрами без дулібів чи відкладемо все це до того часу, поки хтось із привідців Дулїбії прибуде сюди. До речі, — похопився, — нам не завадило б знати, що з Волином і княгинею Данаєю, її сином Мезаміром. Усе ще непідвладні вони аварам чи стали їхніми бранцями?
— Стольник хоче сказати цим, що ми не готові до перетрактацій? — подав голос князь уличів.
— Передусім хотів сказати: нам належить в усьому цьому визначитись, перш ніж вести перетрактації. Отож почнімо з найголовнішого: є в нас тут, на Дністрі, сила, яка могла б здолати тридцять турм кінних обрів, не беручи до уваги тих, що пішли на Волин, і викинути їх за обводи нашої землі?
— Гадаю, що такої сили немає в нас, — першим обізвався київський князь Велемир.
— Як то немає? — не забарився заперечити йому тиверський князь.
— Давайте полічимо і побачимо: таки немає. З тобою, князю Тивері, скільки є кінних?
— Чому тільки кінних? А піша рать?
— Пішу не будемо поки що чіпати. Скажи, скільки кінних?
— Зі мною обмаль, десь біля тисячі. Та є з братом моїм Данком три, з братом Велемудром тисяча, а коли і ратників посадив на коней, то і всі дві набереться.