— Ні. Про це забудь, такого і в мислі собі не бери. Був аж надто твердий у намірах своїх, одначе й Таргіт не мав куди відступати.
— Достойний, — усовіщав Дандала, мов пустотливого сина. — Чи в тих, що платять данину, важко забрати згодом і все інше?
Мабуть, певен був, не сьогодні, то завтра Дандал піде й на ці поступки. Дивився на нього вичікувально і ждав.
Минув день, минув другий, третій пішов, а від аварів ані сольства, ані нагадування через нарочитих, що перетрактацій більше не буде.
«Усе ще міркують, якого берега триматися їм у розмові з антами, — питав сам себе Світозар, — чи, навпаки, надумалися й кладуть край усяким розмовам? Повинні б сказати, що не можуть погодитися з кондиціями антів і кладуть край перетрактаціям… А втім, від кого я сподіваюся чеснот?»
Князі хвилювалися вже: чи не водять їх обри за ніс? Доки сидять тут, у таборі київського князя, та ждуть на аварське сольство, там, за Дністром, гляди, гуртується супроти їхньої раті сила, спроможна завдати несподіваного удару. Треба б бути вже серед своїх воїв, подумати, як боронитимуться, коли підуть. Мати ратників в одному, другому, десятому місці й удавати, що погрожують обрам звідусіль, — одне, а погрожувати по-справжньому — зовсім інше. Може, час зосередити свою силу й завдати обрам відчутного удару тут, на полуночних обводах Дністра, і там, на полудні та сході?
Князь Радим був рішучіший, ніж усі інші: саме так, не боронитися — гнати слід обрів із отньої землі. Боронитися можуть лише між Дністром і Карпатами, там, де стоїть його піша рать. Всю іншу силу, і передусім кінну, мають зосередити і кинути на обрів.
— А що буде з княжичем Данком і що — з уличами, — боронився Світозар, — коли обри супроти одного і других кинуть удвічі більшу силу? І що буде з нами, коли від Данка та уличів лише боронитимуться, а супроти нас кинуть всі інші турми?
— То що ж робити?
— Як на мене, не поспішати, заждати, що скажуть обри на наше «ні». Коли ж нічого не скажуть і готуватимуться до січі, знати, де готуються, і мудро скористатися тією силою, що маємо.
— Як не мудруй, — вкинув слово сумніву й князь втікичів Славомир, — а вона у нас відчутно менша, ніж у аварів.
Аби не дійшло до їхньої єдності з Радимом, Світозар осміхнувся по-родинному дружньою усмішкою й сказав:
— Князь Радим переконливо довів, що й меншою силою можна боронитися. Щоправда, тільки боронитись, а нам, як справедливо казали тут, треба гнати обрів із отньої землі. Якщо вже обернеться так, що перетрактації з ними нічого не дадуть, радив би всім діяти, як тиверський князь діяв: виставити супроти аварів пішу рать, най вона знекровлює їх, скільки може, а вже на знекровлені аварські турми кидати свої кінні тисячі. Гляди, таким вивертнем і візьмемо гору над обрами.
Князі ожвавилися і доволі швидко пристали до поради, уже наступного дня заходилися робити переміщення: піших виводити на Дністер, кінних відводити від Дністра. Рух той, певно, підігнав аварів, і вони знову об’явилися в антському таборі з речницею про мир і злагоду.
Таргіт і за цим разом говорив довго, здебільше співав хвалу мудрості та терпимості свого привідці (через те, мовляв, так довго й перетрактовують), а наостанок сказав-таки і найголовніше: авари поступаються своїм правом цілковито володіти Тивер’ю, як володітимуть віднині Дулібією, одначе й антською вона не повинна бути. Каганат бере її під свій захист, лишає за нею право мати свого князя, свої закони і покони, накладає всього лиш повинність платити йому щоліта данину. Аби за збиранням данини було кому наглядати і було куди доправляти її, Дикушу авари залишать за собою: там стоятиме їхня турма і постійно перебуватиме каганів тудун.
— Коли анти, — сказав наостанок Таргіт, — зголошуються підписати з нами ряд на цих засадах, аварське сольство підпише його хоча б і зараз. В одному застерігає: інших поступок від нього уже не буде.
«Не на жарт вчепилися за Тивер», — подумав Світозар і глянув по черзі на кожного з князів: що то скажуть вони на ці аварські кондиції?
— Вимоги аварів лишаються смертельно згубними для Антії, — мовив, звертаючись уже до Таргіта. — Тому мужі її повинні добре подумати, перш ніж сказати остаточне «так» чи «ні». Свою одповідь дамо не раніш як через дві седмиці. Мова йде про втрату Дулібїї, отож у перетрактаціях мають взяти участь і дулібські мужі.
Авари на диво швидко пристали на це, щоправда, з однією умовою: за цим разом не вони прибудуть у антський табір підписувати ряд чи казати, перетрактації перериваються, анти об’являться у їхнім таборі.
По тих словах Таргіт поспішив одбути за Дністер. Мав докласти всіх, на які спроможний, старань, аби Дандал не вдався до глупства і не пішов громити тиверців, що лишилися на терені Тивері і чинять опір аварському ґвалту. Замирення є замирення, його слід витримати, аби не нашкодити конечній меті. А Світозар засів тим часом у своїм наметі з князями і сказав князям: