— Коли сталося що?
— Ну, відколи треба починати відраховувати дев’ять місяців…
— Коли йдеться про диво, дев’ять місяців не відраховують, кажу тобі, Амаліє, не будь упертою, немовля народиться тоді, коли йому належить народитися і крапка… Треба чекати…
— А як щодо Богородиці?
— А що Богородиця?
— Ну як, свято Богоявлення, коли архангел Гавриїл явився перед Дівою Марією і наказав їй своїм пальчиком, щоб вона виконала Його волю, припадає на 25 березня. А день народження Господа нашого Ісуса Христа — 25 грудня, рівно через дев’ять місяців.
— Але ж Ірис — не Діва Марія, у неї буде звичайне чарівне народження, є ж багато різних чарівних народжень, тому не став стільки запитань, Амаліє, це не добре…
— Не знаю. А коли народиться дитинка, Ірис і далі буде незайманою? Діти ж виходять звідти ж, звідки…
— Ай, не знаю, побачимо…
— То чи незаймана тоді Ірис?
— Аякже, Амаліє. Так сказала Брихіда, Марія Бенітес підтвердила… Хіба ні, Маріє?
Марія не відповідає.
— Чи це так, Маріє?
Марія Бенітес припиняє помішувати свої пахкі настої.
— Не знаю… Я хотіла вам розповісти, але не було нагоди…
— Про що?
— Ну, того дня, коли ми знайшли її хвору на подвір’ї і в неї був цей незрозумілий напад. Чи не могла вона злягтися з кимось у будинку?
— Як?
— Не знаю, чоловіки свині, а вона така гарна. Мені страшно… Кажуть, що коли жінка лягає з чоловіком після того як завагітніла, то дитина народжується покручем. Покійна Брихіда розповідала мені, що саме через це ніколи не дозволяла чоловікові торкатися її після того, як вона вагітніла. Зрештою, всі її дітки народилися мертвими, таке життя, на все воля Божа… Кажуть, якщо чоловік лягає з вагітною жінкою, дитина народжується покручем, потворою з великою головою і короткими руками, ніби крильця в пінгвіна, ропушачим ротом, тілом, вкритим волоссям або лускою, може народитися навіть без повік, і тому дитинчата потвор не можуть спати і плачуть усю ніч, горюючи, що вони потвори, а також тому, що не можуть заплющити очей, щоб заснути, не могти заснути вночі, кажуть, жахливо…
Кажуть, кажуть, кажуть — всесильне слово у зношених ротах старих, склади, що таять у собі всю мудрість знедолених… Кажуть… Кажуть, що Брихіда була мільйонеркою, кажуть, що шовк треба прасувати ледь теплою праскою, постійно змочуючи… Кажуть, цей будинок ніколи не знесуть… Кажуть, якщо поставити соломинку в склянку з окропом, вона не трісне… Кажуть… Кажуть вони, ідучи путівцями років і либонь століть повторення слова «кажуть», ніхто не знає, хто це каже й кому це каже, й коли це каже, і як це каже, але ж казати-то кажуть, а отже, вони повторюють це сповнене певністю слово «кажуть», кажуть, що коли чоловік лягає з вагітною жінкою, то дитина народжується потворою. У напівтемряві підвалу, заповненого старими, ніби купами дрантя, які ледь похитуються, Марія Бенітес помішує вміст каструль над розпеченим вугіллям, а ароматна пара цього настою з лободи, що, як кажуть, добрий для шлунка, густішає, щоб надати форму беззаперечної істинності потворного сина дона Херонімо й Ірис, якого хтось зародив у комусь, коли Інес нарешті завагітніла, я не хочу торкатися її, бо боюся зіпсувати свого сина, який має бути досконалим, до того ж кажуть, якщо кохатися із… Хтозна-де і хтозна-коли почув дон Херонімо те «кажуть», яке захищає цього його сина, зіпсованого всіма місцевими хлопцями, всіма крутеликами з центру, які злягалися з Ірис, всіма переодягненими генералами й академіками всередині голови Велетня, так, доне Херонімо, ваш син буде сенсаційним монстром, гідним прізвища Аскойтіа, я, Пеньялоса, не зміг би зачати величне дитя-потвору, хіба що звичайнісіньке негарне, слабке й несите дитя, одне з тих, що плачуть від голоду, а не через те, що їм сниться беззаперечна реальність вражаючих нічних жахіть, як тих, що снитимуться потворі, яку приведе на світ родюча утроба Ірис Мателуни, мішай, Маріє, ти знахарка, ти знаєш, що люди кажуть, помішуй настій, із якого йтиме пара, що намалює це безформне обличчя, це перекривлене тіло, яке витягне дона Херонімо з м’якого крісла закритого клубу, де він читав газету й задрімав, забувши про всі свої шляхетні турботи, облишивши владні обов’язки, будь-які виснажливі задуми, як у старі часи, бо вам легше відрощувати власне обвисле воло, яким ви зраджуєте біль мого батька, гідного того, щоб його поважали, ви не маєте права його ошукувати, доне Херонімо, і жоднісіньким чином, як каже Марія Бенітес, яка помішує настій, з якого виринає потвора-спаситель, а ти, Амаліє, ти теж запевняєш, що чула це саме, не перебивай її, Доро, ти теж, Рито, що запевняєш, що це геть не стосується бідолашної Ірис, яка ніколи ні з ким не спала, ні раніше, ні потім, чоловіків не існує, Брихіда вигадала чарівну вагітність, Брихіда зачала дитину Ірис, Брихіда є матір’ю потвори, Брихіда знала про все. Марія продовжує помішувати настій у каструлі, що висить над вугіллям, цей кривий і зіпсований Аскойтіа всміхається мені з паволоки, я хочу колисати його у своїх руках, поки старі коментують, кажуть, бурмотять і слухають Марію Бенітес, яка є знахаркою і яка, кажуть, знає багато всього, не так, як Брихіда, звісно, але достатньо знає ця Марія Бенітес: