— Як ваші справи, дядечку?
— Більш-менш, синку. Багато клопотів. Але вже не має значення, головне, щоб тобі було добре. Маю для тебе пропозицію.
Дон Клементе ностальгійно вдихнув запах горілки з келишка свого небожа: його добровільне утримання, а крім того стан здоров’я, дозволяли лише так, віддалі насолоджуватися тими розкошами, якими він частував своїх гостей. Дон Клементе продовжив:
— Я йду із засідання партії. На асамблеї ми дійшли згоди, що ти — це та єдина людина, яку ми можемо висунути кандидатом у депутати від провінц…
Херонімо не стримав реготу. Чи це та велика спокуса, на яку він чекав від своєї країни? Він уявив, як спілкується з провінційними аптекарями і сільськими вчителями, які намагаються зацікавити його відбудовою мосту, зруйнованого в останньому з паводків. Як пояснити дядькові, що він був створений не для цього, а для чогось витонченішого, чогось, що б переконало його душу приземлитися на американський ґрунт. Рішення, яке йому пропонував дядько, було примітивним. Настільки примітивним, що викликало в нього сміх, який, утім, не збентежив дона Клементе, який був зайнятий роздаванням указівок щодо того, яку особливу пляшку вина треба було відкорковувати.
— Адже сьогодні ми святкуватимемо.
— Що?
— Твоє депутатство.
— Мене не цікавить політика.
— Я знав, що з тобою виникнуть труднощі. Після того як помер твій батько, мати лише розпещувала тебе. Найгірше, що може статися, — це подорожі. Вони наповнюють голови молодих людей дурощами, через що вони потім одружуються на іноземках.
Бой! Яка маячня! Не приведи Боже, ще хтось дізнається, що твої французькі подружки дали тобі таке підорське прізвисько, ти тоді точно програєш вибори.
— Але ж я не…
— Я сказав своїм приятелям, що сьогодні недобре почуваюся й нікого до себе закликати не буду. Я не хочу, щоб твої дурощі розпещеного хлопчиська присоромили мене перед людьми, які так на тебе розраховують. Тебе не цікавить політика твоєї країни! Яка несусвітна маячня! Ходімо до їдальні, синку.
Херонімо мовчки послідував за доном Клементе. Неясні спогади, переплетені з тінями завмерлих предметів у кімнатах, повз які вони проходили, виявилися недостатніми, щоб змусити його забути про те, що для власників цих огидних меблів і цих важких штор, які ховали безлад усередині подвір’їв, мало значення лише утилітарне, лише негайне. Однак, однак… поки всередині нього розгалужувалася проста діалектика, яка все це руйнувала, певна частинка його вчіплялася за консолі з жакаранди чи стільці з оббивкою. Йому було важко зберігати ясність думок, коли блякле світло, чи радше свіжий напівморок саманних стін, як-от у їдальні, захищав від натиску розуму все, крім нарізаного кавуна на срібній таці.
— Дядечку.
— Що?
— Я прийшов, щоб повідомити вас, що я повертаюся до Європи.
— Ти не можеш поїхати, Херонімо. Послухай мене, синку, будь розважливим. У нас залишився тільки ти… Мені ж надумалося піти у священники, хай Бог мене простить. Ти останній, хто може передати наше прізвище. Ти навіть не уявляєш, як я мріяв, щоб Аскойтіа знову засяяли в політичному житті країни! З яким жаданням я чекав на тебе тут, виконуючи замість тебе твої обов’язки, поки ти безсоромно розважався в Парижі! Але тепер ти тут і я не дам тобі поїхати.
Поганенький шпинатовий супчик зварила мені сьогодні Марія Бенітес! Ану, з чим у тебе сьогодні риба?
— З каперсами. Дуже смачно.
— А пахне як!
— Дядечку, я зовсім не розуміюся на політиці.
— Я забороняю тобі казати, що тебе не цікавить політика твоєї країни. Це блюзнірство. Це означає, що будь-які амбітні вискочні чи безбожні радикали можуть підривати підвалини нашого суспільства, яке в такому вигляді створив Бог і над яким Він наділив нас владою. Він роздав багатства так, як Йому видавалося справедливим, бідних він наділив їхніми простими радощами, а нас — нашими обов’язками, які роблять нас Його представниками на землі. Його заповіді забороняють порушувати Його божественний порядок, а саме це роблять оті невідомі нікому людиська. Ти християнин?
— Ви самі мене хрестили.
— Це ще нічого не означає. Після п’яти років у Європі все можливо, сумніви зараз у моді. Але сумніви — це недозволена розкіш у часи наших хрестових походів. Ми повинні захищати себе і Бога, адже зараз Його порядок і Його влада під загрозою. Захищати твою власність шляхом політики означає захищати Бога. Закладаюся, ти досі не обтяжував себе відвідинами того, що тобі належить. Ти був у домі?