Наступного дня ми з доном Херонімо вирушаємо до столиці. Я не мав часу, щоб прочесати парк у пошуках решток, які б усе підтвердили, маю зізнатися, мені ніколи не спадало на думку це зробити, — настільки впевненим я в цьому був, що попервах то була моя єдина дійсність.
Лише через кілька місяців по тому, коли стало відомо про щасливу вагітність Інес де Аскойтіа й ми повернулися на відпочинок сюди, в Ринконаду, я скорився спокусі розпитати садівників, які мали би прибирати жорству довкола лаврів. Жоден із них не пригадував ні решток, ні слідів боротьби чи крові, нічого, адже зрозуміло, що труп нічийної, голодної і бородавчастої псиці — це щось, що не завдають собі клопоту запам’ятовувати навіть найскромніші помічники садівника, не знаю, хазяйчику, може й було що, не пам’ятаю, як мені пам’ятати, чи жовта вона була, чи ні, хіба ми згадаємо, чи вона була пошматована й мертва, якщо ми навіть не пам’ятаємо, чи знаходили тіло якоїсь суки, крім того, минуло три місяці від тих подій, хазяїне, люди про таке забувають, у цьому великому парку збирається стільки сміття.
А якщо сука не здохла? Що як Інес не прийшла на побачення зі мною, коли сука її прикривала? У її животі росте Бой. Не залишилося жодних доказів того, що тієї ночі Херонімо покинув спальню, щоб Інес, використовуючи криваве алібі, яке принесла в жертву її няня, могла вислизнути й зустрітися зі мною. Можливо, жовта сука не померла, як у версії Мерседес Барросо, можливо, вона серед нас, жива й вільна, можливо, вона переслідувала мене, схованого в одежах чергової старої, аж сюди, не даючи вийти, щоб я спокутував те, що належить спокутувати, і сховав те, що належить сховати. Хіба ви не розумієте, матінко Беніто, що існує страхітлива ймовірність того, що тієї ночі Інес і Херонімо, як зазвичай, кохалися у спальні, щоб розслабитися після важкого дня, а тим часом усе найголовніше відбувалося на іншому плані?
Такі старі, як Пета Понсе, мають здібності вигинати і плутати час, вони його множать і ділять, події переломлюються в їхніх бородавчастих руках, як у найяскравішій призмі, вони ріжуть послідовний хід подій на шматки, які розставляють паралельно один до одного, вони вивертають ці шматки, закручують їх, створюючи структури, які допомагають їм втілювати в життя їхні наміри. Потрібно було, щоб Інес народила Херонімо сина. Вона мала народити його швидко, інакше б усе зруйнувалося. То була божевільна мить, у яку час спливає прямо перед початком катастрофи, яку може зупинити лише негайне втручання — пожертвувати ким-небудь і як-небудь, адже далі так було неможна (звідки їм узяти тоншу нитку, не існує прозорішого дерева й паперу), принизитися й ранити, заміняючи й крадучи, помста перемішана з коханням і щастям, сором зі славою, злоба з насолодою. Чи можливо дізнатися напевне, що то Пета Понсе влаштувала події тієї ночі, і як, і що вона влаштувала? Мабуть, жовта сука не вмерла. Мабуть, жодна частина моєї плоті не торкнулась Інес, але…
…Неймовірно, неймовірно, матінко Беніто, це мало статися, моя ностальгія й ностальгія мого батька будуть впокоєні, адже моя жадоба досягнула єдиного об’єкта, здатного наситити всіх Пеньялос, адже нарешті ми перестанемо бути просто свідками краси, а станемо її частиною. Вона прийшла з темряви. Я взяв її за руку, відвів до ліжка й оволодів, як я вже казав. За межами тиші, яка нас усамітнювала, гадаю, я чув виття жертви і те, як у куряві пилу шматували її чорні пси. А втім, тиша в кімнаті була настільки глибокою, що я сумніваюся, чи мені вдалося б щось почути, крім дихання моєї партнерки в ліжку. Я не чув стогону суки, бо Інес і Херонімо кохалися в спальні, усамітнені іншою тишею, відмінною від тієї, яка усамітнювала нас, але ж кого вона усамітнювала, кого, матінко Беніто, у цій пітьмі я, можливо, не подарував своє кохання Інес, але подарував іншій — Петі, Петі Понсе, яка замінила Інес, адже вона — це та пара, яка відповідає мені, Пета, зношена, стара, зіпсована, брудна, мій велетенський член проник у неї, насолоджувався її порочною плоттю, я стогнав від задоволення поруч із її бородавчастими руками, її закислими очима, випрошуючи поцілунок у її скоцюбленого від зморшок рота, у темряві тієї ночі лише очі дрозда бачили, що червива від наближення смерті піхва старої проковтнула мій чарівний новий член, мене впустила в себе ця зіпсована плоть.
У момент оргазму вона крикнула:
— Херонімо.
А я крикнув: