Выбрать главу

— Заспокойте його.

Емператрис скористалася замішанням, щоб досхочу почухати свій лобок, проте легше їй від цього не стало. Крім того, вона була занадто злою на міс Доллі, яка всілася на край ставка з Діаною, колисаючи в руках дитину. Вона витерла її шмарклі й слину, цілуючи й глядячи, щоб та замовкла. Ларрі на своїх чаплиних ногах нагнувся до хлопчика, щоб допомогти його заспокоїти. Місс Доллі почала наспівувати:

Сеньйоро свята Анно, чому плаче дитина. Вона бідолашна яблуко згубила.

А оскільки він продовжував плакати, Ларрі з висоти свого зросту заспівав іще ніжнішим голосом, поклавши руку на плече міс Доллі:

Марія прала, Святий Йосип вішав, дитинка ридала, бо холод сильнішав.

У тіні Діани, у якій вона заховалася, щоб почухатися, Емператрис, обмахуючись накидкою, пробурмотіла, що годі вже цих дурниць, нехай їй віддадуть дитину, її вона точно не боятиметься, чого їй боятися, зрештою, вони були навіть родичами… Тримаючи на руках дитину, вона очолила процесію, розчервоніла, у своїй накидці з мальовового тюлю, а за нею крокували Умберто, міс Доллі й Ларрі. Вони обігнули ставок і дісталися коридорів іншого подвір’я. Емператрис промовила:

— Ідіть збирати речі, ви поїдете звідси цього ж вечора.

Умберто спинив їх:

— Ні, нехай вони не виходять із цього подвір’я. Якщо вони вийдуть, то розкажуть про це всім, а оскільки вони брехуни, то зчиниться справжній хаос. Я покличу Мельчора, щоб він підготував за пів години авто.

— Але Умберто, вони не можуть піти голяка. Зрештою, вони мають свої дрібнички, які вони купували за свою платню всі ці чотири роки.

— Вони ні на що не заслуговують. Хай ідуть собі, прикрившись однією рукою спереду, а іншою ззаду, так, як вони сюди прийшли. Емператрис, знайдіть їм штани і сукню, нічого більше. Хай вони не потикаються далі найближчої кімнати. Хай ні з ким не говорять. Я приглядатиму за Боєм.

Емператрис солодко всміхнулася:

— Але ви можете його розбудити, Умберто, до того ж він вас так боїться, бо ви… інакший.

Гачок. Кривавий гачок. Він підчепив його, зловив його, дозволивши притягати себе до потворної карлиці, яка каже, що дитина боїться його нормальної нікчемності, вона свідок його сорому, свідкам належить сила, вона також реготала біля ставка з двома іншими потворами, заколисуючи дитину у своїх куцих рученятах, заколисуючи його згідно з правилами гри, яку вигадали дон Херонімо і я, так, я, я сам вигадав правила цієї гри, яка спіймала мене на гачок і ранила до крові.

16

Коли від’їхало авто, у якому сиділи міс Доллі та її чоловік, Умберто усвідомив, що його обов’язок перед доном Херонімо й перед собою — взяти контроль над ситуацією у свої руки. Цього ж вечора він скличе на нараду на терасі своєї вежі всіх потвор першої категорії. Він буде ретельно їх допитувати, одного за одним, щоб збагнути суть будь-якого порушення порядку, якого він міг не помітити, адже було очевидно, що він був лише стороннім спостерігачем усіх подій.

Він представить поведінку міс Доллі й Ларрі, викриту сьогодні біля ставка з Діаною-мисливицею, як приклад злочинного порушення, так, злочинного, бо ця ситуація із зеленими какульками створила загрозу для життя Боя.

Ця зустріч мала й іншу мету: підкреслити, дати зрозуміти раз і назавжди його вищість через те, що він був нормальним. Вони залежали від нього. Не він від них. Він був тюремником. Не вони, що чатували й перешіптувалися. Це він вигадав їх, а не вони його. Ринконада, подвір’я Боя, порядок, дієта, доктор Асула, структура будинку, руйнування підсобних приміщень, у яких можна було легко загубитися, — все це було його ідеєю. Вони самі, їхні клопоти, також були його вигадкою. Хай вони і не мріють про повстання. Вони вже бачать, що з ними може трапитися: те ж саме, що й із Ларрі та міс Доллі — вигнання з цього зручного всесвіту, захищеного потворами другої, третьої, четвертої, п’ятої категорії, які прислуговують категорії вищій, щоб одного дня прийти їй на заміну: послідовні шари, що огортають це осердя, цю «еліту», якою були вони. У мить, коли він хотів підняти слухавку, щоб попросити в операторки, щоб та зібрала всіх через тридцять хвилин у нього на терасі, він почув іздалеку, із іншого кінця парку, де височіли павільйони потвор, як до його вух долинають звуки музики і… сміху, так, так, то був сміх. Він не підняв слухавки.