Наразі все, що я можу зробити, — це полегшити біль у шлунку. Він ріже мій живіт кинджалом. З лівого боку. Ні, не кинджалом, а нескінченним гризінням: гострі зуби, що не відпускають, гачок, який за мене вчепився, так, я знаю ці закривавлені ікла, я чудово знаю, чиї вони, вони не відпустять мене, доки не відірвуть від мене той маленький шматочок, у якому через біль зосереджений увесь я. Віскі. Кляте віскі. Навіщо я його випив? Я не люблю його… І насправді завжди віддавав перевагу червоному вину, яке, зрештою, давало такий самий результат…
Я лягаю в ліжко. Усередині мого тіла вибухає весь мій твір, кожен фрагмент мого тіла набуває власного життя, не пов’язаного з моїм, Умберто не існуватиме, не існуватиме цих потвор, тирана, який ув’язнив мене в Ринконаді, щоб я його вигадав, медового кольору Інес, смерті Брихіди, істеричної вагітності Ірис Мателуни, святої, яка так і не стала святою, батька Умберто Пеньялоси, який вказував на дона Херонімо, одягненого у костюм вершника, і вашої доброї, щедрої руки, матінко Беніто, яка не відпускає і не відпустить моєї, вашої уважності до моїх німих слів, ваших молитов, цей будинок — це Ринконада колишня, нинішня, прийдешня, втеча, злочин, усе живе в моїй голові, призма Пети Понсе, в якій усе переломлюється і змішується, створюючи одночасні й суперечливі плани, все це ніколи не потрапляє на папір, тому що я постійно чую голоси і смішки, які огортають і зв’язують мене, я бачу світло у вікнах Емператрис, Басиліо, що забирає і підносить таці, мабуть, потвори мають намір потанцювати, мій біль, тут, тут укус від закривавлених ікл, які не відпускають свою нікчемну бранку, гачок Емператрис упивається в мене. Я підіймаю слухавку, щоб мене з’єднали з доктором Асулою.
Де я можу знайти його? Це терміново. Телефоністка каже: у сеньйорити Емператрис.
— Замале?
— Хіба не видно?
— Ти погладшала в Ринконаді.
— Я би так не сказала. Я випрала те бікіні й воно сіло.
— Як це ти не погладшала, міс Доллі, від того, як ми там харчувалися?
— А ти хіба ні? Ну, гаразд, я погладшала. І це краще, так буде легше знайти роботу. Звісно, мені доведеться вивчити модні пісні й танці, вони так часто змінюються, але ж є і класика, наприклад «Бабалу», яка ніколи не вийде з моди. Ти б краще цим переймався замість того, щоб без упину скиглити через Боя, бо інакше утримувати тебе доведеться мені, а зараз, я мушу тобі сказати, в цирках немає такого попиту на «найтовстіших у світі жінок», як раніше. Зараз багато товстунок, кажуть, через нову політику вони багато їдять, проте і я не можу про себе сказати, що пасу задніх…