Згідно з другою версією, опублікованою на еміграції архітектором і художнім критиком Георгієм Лукомським, київська ЧК в очікуванні наступу на місто антибільшовицьких сил припускалася численних «помилок». Можливо, однією з таких «помилок» через переплутані списки чи випадково не закреслене прізвище стало вбивство художника.
Лукомський переказував, що напередодні Мурашка заарештовували за невнесення контрибуції за його маєток, і в ЧК він поводився доволі зухвало й платити відмовився. Завдяки посадовому документу художника відпустили, однак така його поведінка могла зачепити самолюбство червоноармійців.
Убивство Лукомський описує розлогіше і з суттєвими відмінностями в деталях: нападниками, за його словами, були солдати, усе цінне вони запропонували Мурашку віддати дружині. Зачувши лихе, художник просив, аби дружина його супроводжувала, але її силоміць змусили йти додому. Щойно вона дійшла до ґанку, як побачила, що чоловік кинувся тікати. Вочевидь, Мурашко відразу визначив, що ведуть його не в ЧК, а в бік виїзду з міста, у поле на розстріл без суду і слідства, і вирішив добігти до близької канави під парканом, якою він міг пролізти в садок і зникнути в темряві. Але його піджак за щось зачепився, і, хоча ноги й тулуб уже були у садку, голова лишалась на вулиці — цієї миті переслідувачі наздогнали його й вистрелили у потилицю. Цінні речі лишились у дружини.
Ховали Олександра Мурашка так, як він зобразив на полотні «Похорон кошового»: вкриту червоною китайкою труну учні несли на руках до Лук’янівського цвинтаря.
Безсмертний-Анзіміров Андрій. Олександр Мурашко // День: Україна Incognita. — 2015. — 7 вересня. Режим доступу:https://goo.gl/QwDv01
Олександр Мурашко. Твори з колекції Національного художнього музею України. — К., 2000. Режим доступу: https://goo.gl/ eOUI76
Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси. — К.: Наукова думка, 2002.. Режим доступу:https://goo.gl/9hQcgt
Іван Сидорович Колесник з села Марківка (нині смт. Марківка Луганської області) під час виїзду колгоспників у поле на сівбу запитував: «Навіщо ви їдете в поле сіяти, коли в минулому році весь урожай забрали, а вас залишили голодними і ви пухнете з голоду?»
Слідство проти нього розпочалося 30 квітня 1933 року. Марківський районний апарат Донецького обласного відділу ДПУ УСРР звинуватив Колесника в систематичній агітації проти сівби у колгоспі та в крадіжках колгоспного майна. Його справа була направлена на розгляд судової трійки ДПУ УСРР із клопотанням про висилку обвинуваченого до Північного краю.
Проте, згідно з довідкою районного уповноваженого ДПУ УСРР, Колесник помер у районній лікарні, не дочекавшись вироку, 15 червня 1933 року.
25 вересня 1933 року справу було припинено «за відсутністю доказів», але реабілітували Івана Колесника аж у 1994 році.
Колесник (Колесников) Іван Сидорович // Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Національний банк репресованих. Режим доступу: https:// goo.gl/xYkfTE 16 червня 1971 року в таборі помер організатор руху спротиву в’язнів сталінських таборів Михайло Сорока46
Наша провина лише в тому, що ми вирішили вмерти стоячи, а не лежачи, бо вважаємо негідним віддати своє життя насильникам без протесту…
З виступу Михайла Сороки на суді у 1952 році
Ім’я Михайла Сороки було відоме багатьом табірникам та повстанцям. Він налагодив підпільну передачу інформації з таборів ГУЛАГу (рух спротиву в’язнів «ОУН-Північ»), його вірш «У гарячих степах Казахстану» став гімном Кенгірського повстання — одного з найбільших табірних бунтів.
Легендарний підпільник провів у сталінських таборах 34 роки. На 61-му році життя у Мордовському таборі Михайло Сорока помер. Нескореного в’язня поховали на цвинтарі Мордовського табору № 17, а за 20 років перепоховали на Личаківському цвинтарі, поруч із дружиною Катериною Зарицькою.
Черкаська Ганна. Трагічне кохання Катерини Зарицької та Михайла Сороки. Режим доступу: https://goo.gl/9z3Vrt
Янович Андрій. Михайло Сорока у Воркуті створив «ОУН-Північ» // Gazeta.ua. — 2011. — 15 червня. Режим доступу: https://goo.gl/Zp4viL