За науковцем було встановлено нагляд, але поведінки він не змінив. За два роки, через те що Здоровий не відмовився від ідеї принести квіти до пам’ятника Шевченку, його змусили звільнитися «за власним бажанням», зірвавши захист дисертації.
У 1972 році, до 100-річчя з дня народження Лесі Українки, Анатолій Здоровий разом з інженером Ігорем Кравцівим виступив з ініціативою відкрити меморіальну кімнату поетеси, назвати вулицю чи площу ім’ям Лесі Українки або збудувати їй пам’ятник. Через це Здоровий та Кравців потрапили під хвилю арештів 1972 року.
Здорового арештували в обідню перерву просто на вулиці. А Кравців — людина, яка в 30-річному віці відновила у своєму прізвищі літеру «і» (батьки вже писалися на «-ов») і перейшла на українську в спілкуванні — був заарештований під час передруку на машинці праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку одержав від Здорового.
Кравців домігся слідства й суду українською мовою. За звинуваченням у «антирадянській агітації і пропаганді» він був засуджений до 5 років таборів. Анатолій Здоровий отримав 7 років таборів і 5 років адміннагляду.
Після звільнення Здоровий став одним із зачинателів демократичних процесів на Харківщині і в Україні в цілому.
Овсієнко Василь. Здоровий Анатолій Кузьмович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 13 липня. Режим доступу: https://goo.gl/4Q3bRw
Овсієнко Василь. Кравців Ігор Іванович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2011. — 15 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/CisUwc
Овсієнко Василь, Попадюк Зорян. Інтерв’ю з А. К. Здоровим у Харкові 1 липня 2002 року // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2011. — 17 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/KYr1AX 23 червня 1978 року Муса Мамут, захищаючи своє право жити у Криму, підпалив себе на знак протесту проти утисків кримських татар48
Самоспалення Муса Мамут вчинив на подвір’ї свого дому в селі Донське у Криму, на очах власного сина. Місцева влада систематично тиснула на сім’ю Мамута (як і на багатьох інших, хто наважився повернутися до Криму з депортації), завела на нього справу (Муса відсидів понад рік за «порушення паспортного режиму» — насправді ж його навмисне й регулярно відмовлялися прописувати у Криму). Коли міліціонер приїхав до хати Мамута, щоб удруге затримати, чоловік облив себе бензином і запалив сірника.
Ще в 1967 році Верховна Рада СРСР ухвалила постанову, що дозволяла депортованим у 1944 році кримським татарам проживати де завгодно на території СРСР. Разом із тим, керуючись таємними інструкціями, місцева влада Криму продовжила переслідувати кримських татар за етнічною ознакою.
Муса Мамут, молодий слюсар, що у 1944 році 12-річним хлопцем був депортований разом із сім’єю, 1975 року з дружиною і трьома дітьми повернувся до Криму, де на зароблені у Ташкенті гроші купив будинок. Почалася епопея з пропискою: місцева влада відмовилася прописувати Мамута у власній хаті. Сім’ї відключили світло та воду.
Врешті-решт, 13 травня 1976 року, Мусу Мамута і його дружину засудили за порушення паспортного режиму: чоловіка — до двох років ув’язнення, дружину — до двох років умовно (враховуючи наявність трьох дітей).
Мамут відбував термін у Кременчуці Полтавській області, за кілька місяців був переведений на вільне поселення, працював на «Нафтобуді». Ще за рік був звільнений — на 9 місяців раніше — та повернувся до дружини й дітей. Місцева влада продовжила відмовлятися прописати Мамута, вимагаючи, щоб сім’я виїхала з Криму.
20 червня 1978 року проти Муси та його дружини було порушено нову кримінальну справу (звинувачення те саме — порушення паспортного режиму). Муса Мамут під час оголошення постанови про порушення справи заявив, що до рук слідчих більше живим не дасться.
23 червня 1978 року о 10:30 до будинку Мамута на мотоциклі під’їхав старший лейтенант Сергій Соприкін. Молодший син розбудив Мусу, той поговорив із Соприкіним і сказав, що хоче перевдягнутися і потім вийде. Лейтенант пішов чекати на Мамута до свого мотоциклу. В цей же час біля будинку зупинилася «Волга» односельців Мамута — Ридвана Чарухова й Айдера Джемалетдінова.