Вбраний у «вихідний» одяг Муса Мамут наказав сину Юнусу та племіннику Діляверу сидіти вдома і не виходити надвір, зайшов за хату і вийшов звідти вже облитий бензином. Тримаючи в руках сірники, він рушив у бік міліціонера. Син кинувся до батька, проте Муса відкинув його та спробував запалити сірника. Сірник не загорівся. Діти кликали по допомогу, міліціонер продовжував сидіти на мотоциклі.
Односельці побігли до Муси, але він встиг запалити другий сірник і загорівся сам. Уже палаючи, Муса Мамут рушив у бік міліціонера. Той, залишивши мотоцикла, втік…
Біля подвір’я стояв автомобіль «Продукти», його шофер кинувся до Муси з халатом у руках, поставив йому підніжку та звалив на дорогу. Загасити полум’я вдалося цим халатом та піджаком, з яким підбіг Джемалетдінов. Коли вогонь згас, Мамут зміг промовити: «Ну що, взяли?»
На автомобілі Чарухова його вдалося довезти до сімферопольської лікарні. На тілі Мамута не було жодного необгорілого місця, за яке можна було б притримувати його, не викликаючи болю, але до каталки він дійшов сам…
Муса Мамут помер від опіків (90 % тіла) 28 червня 1978 року. КДБ намагався подати його дії як психічний розлад, умовляв свідків не повідомляти про акт самоспалення будь-кому за межами Криму. У день похорону — 30 червня — було блоковано дороги у селі, заборонено зупинку автобусів та автомобілів, мешканців шантажували, відмовляючи від відвідин похорону. Але, незважаючи на це, на похорон прийшло близько 2 тисяч людей.
Бекирова Гульнара. «Память о погибшем Мусе не должна умереть. Нет мук чужих, есть боль моя» // Радіо Свобода. — 2015. — 23 червня. Режим доступу:https://goo.gl/Ux8I7o
Крымский факел достоинства. О самосожжении Мусы Мамута: Материал правозащитницы Айше Сейтмуратовой. — Радио Свобода, 1985 год // Радіо Свобода. — 2014. — 9 липня. Режим доступу: https://goo.gl/GRG6tB
Чубаров Эльведин. Муса Мамут — как это было? // Avdet. — 2013. — 18 февраля. Режим доступу: https://goo.gl/KNRnLs
Після невдачі із вступом до школи військових старшин Максим Лебідь спробував себе в літературознавстві. Він влаштувався до видавництва «Криниця», очолив український театр у Полтаві, вступив до письменницької організації «Плуг», почав друкуватись у низці періодичних видань. У 1929 році був у групі українських письменників, з якими зустрівся генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін.
23 червня 1934 року Максим Лебідь був заарештований у Харкові. Оперуповноважений Микола Грушевський був впевнений, що той «арештований і притягнутий в ролі звинуваченого як член контрреволюційної диверсійно-повстанської Української військової організації (УВО)».
Справу директора Будинку літераторів ім. Еллана-Блакитного передали за вимогою заступника наркома внутрішніх справ УСРР Кацнельсона на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. 22 грудня 1934 року нарада винесла вирок: «Лебедя М. М. за участь у контрреволюційній діяльності ув’язнити в виправно-трудовий табір строком на 5 років, рахуючи строк з 23 червня 1934 р.».
Максим Лебідь відбував покарання в Ухтпечлазі, біля міста Чиб’ю.
Голинський Михайло. Спогади. — Львів: Апріорі, 2006. Режим доступу: https://goo.gl/7YjH1t
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/vr5AlN
Лебедь Максим Максимович // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/vGOK27 25 червня 1973 року заарештований літературознавець Валерій Марченко49
Валерій постановив собі: КДБ — вороги його народу! Радянська влада — не його влада! Він, студент радянського вузу, комсомолець, усвідомив: «Хочу, щоб тут була моя держава!»
Зі спогадів матері Валерія Марченка
Перший арешт Валерія Марченка відбувся за стандартним для радянського часу звинуваченням. Літературознавцю у провину поставили «наклепницькі вигадки, що порочать радянський суспільний лад..., поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...». За «український буржуазний націоналізм» юнак отримав 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 роки заслання.