Заремба Володимир. Долі: Оповідання. Повісті. — Дніпропетровськ: Пороги, 2002. Режим доступу: https://goo.gl/CA3SzN
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/5l8Hbq
Уперше письменника заарештували у 1930 році: йому було інкриміновано участь у діяльності організації «Просвіти», службу в Армії УНР, зв’язок із грузинським письменником Костянтином Гамсахурдія. Брасюка також звинувачували в тому, що його твори «нічого спільного не мають з пролетарською творчістю… розраховані виключно на темні і міщанські верстви населення». На допитах письменник не приховував симпатій до Української Центральної Ради, називаючи її «рідною національною владою». Підтвердив агітаційну діяльність на підтримку уряду УНР: «На шлях боротьби проти радянської влади я став у 1918—1919 роках… вважав, що більшовики взагалі проти культури і, зокрема, проти українського відродження… Я стояв за Центральну Раду тому, що вважав її рідною національною владою».
Після п’яти років, проведених у таборах Казахстану (Карлагу) та на будівництві Біломорканалу, Гордій Брасюк повернувся до Запоріжжя. Нагляд НКВС та злидні змусили родину тікати до Казахстану, потім на Поволжя (місто Петровськ). У 1938 році родина повернулась до Запоріжжя.
27 червня 1941 року Брасюка заарештували вдруге. Під час обшуку було вилучено рукопис роману «Чечель» на 773 сторінках, а також чотири товсті зошити чернеток творів. У справі слідчий Смішко записав: «Вращаясь в кругу к[онтр]-р[еволюционных] националистски настроенных украинских писателей Хвылевых, Ирчанов, Блакитных, Антоненко-Давыдовичей и других, как и он ничего общего не имеющих с пролетарским творчеством, Брасюк начал издавать аполитические литературные труды, рассчитанные исключительно на темные и мещанские слои населения… Все вышеперечисленные деяния в достаточной степени характеризуют Брасюка как а[нти]-с[оветскую] личность, активно боровшуюся в прошлом против Сов[етской] власти…»
Вирок було оголошено наступного дня після арешту: «…как социально опасный элемент заключить в исправительный трудовой лагерь сроком на десять лет, считая срок с 28 июня 1941 года». Рукописи письменника нібито були передані дружині під розписку, але насправді не передали нічого. Доля рукопису роману «Чечель» невідома.
Гордій Брасюк відбував термін в одному з найстрашніших гулагівських таборів — Івдельлазі. У січні 1942 року його звільнили за хворобою — помирати. Документи свідчать, що у 1942 році він перебував у в’язниці в Уфі, а у 1944-му — у Новотроїцьку на Уралі. З тамтешньої лікарні він написав рідним останнього листа. Гроші на його лікування були відправлені на рахунок лікарні, проте звідти з великим запізненням відписали, що такого хворого у лікарні немає. Подальша доля письменника невідома.
У радянський період твори Брасюка лишалися під забороною.
У серпні 1989 року справу було переглянуто, Гордій Брасюк реабілітований посмертно.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/5l8Hbq
Каленюк Сергій. У концтабори за правду. Дві «справи» письменника Гордія Брасюка // День: Україна Incognita. — 2012. — 14 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/ZZhZNn
Талан Світлана. Проект «Воскресіння Розстріляного Відродження»: Гордій Брасюк. Він стояв за самостійну Україну // Сегодня. — 2015. — 10 мая. Режим доступу: https://goo.gl/OOpf6A
Вирок Іванові Василишину, Дорофію Шахраю та Семену Шимку — усі троє були учасниками загону отамана Андрія Левченка — винесли 29 червня 1922 року.
Загони Левченка почали діяти у 1920 році. Восени 1921 року із 21 волості, де вони діяли, у 17 не було радянської влади: партійні і радянські установи були рогромлені, документи знищені, повстанці не давали вивозити продовольство з охопленого голодом повіту, захищали селян від пограбувань, вбивали виконавців.
Побоюючись іще більших втрат, більшовики розпочали перемовини з Левченком — V Всеукраїнський з’їзд рад у березні 1921 року оголосив амністію повстанцям. Але на угоду з більшовиками отаман не пішов.
У травні 1922 року Андрія Левченка було затримано, а у вересні його загони — розгромлені.