Рятуючись від хвилі репресій, митець переїхав до Москви. Але це його не врятувало: 1 липня 1941 року він опинився у Лефортові. Вісім років таборів Дяченко не витримав: у травні 1942 року він загинув у саратівському концтаборі ГУЛАГу. Офіційною причиною смерті названа пелагра ІІІ ступеня виснаження. Похований у братській могилі, яка нині знищена.
До посмертної реабілітації, яка відбулась у 1957 році, Дмитра Дяченка згадували лише у спеціалізованій літературі.
Український архітектор Д. Дяченко — творець навчальних корпусів НУБіП України. Режим доступу: https://goo.gl/80VGGz
Интересный Киев. Дмитрий Дяченко. Режим доступу: https://goo.gl/HnvCZL
Лановюк Л. П. Український архітектор Д. Дяченко — творець українського необароко // Гілея: науковий вісник. — 2014. — Вип. 85. Режим доступу: https://goo.gl/PXSWaf
Редакційна стаття «Проти ідеологічних перекручень у літературі» з’явилась у головній газеті СРСР невдовзі після проведення у Москві Декади української літератури та мистецтва.
У статті як «буржуазного націоналіста» засудили Володимира Сосюру за знаменитий вірш «Любіть Україну», розкритикували за «серйозні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру» праці вчених Інституту історії України Академії наук УРСР, звинуватили Максима Рильського у «серйозних ідеологічних помилках», суворо засудили оперу Костянтина Данькевича «Богдан Хмельницький» та й загалом указали на «серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні». Вчитайтесь хіба що у таку маячню: «Вірш В. Сосюри “Любіть Україну” викликає почуття розчарування і протесту. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера т. ін.».
Центральна українська партійна газета «Радянська Україна» відгукнулася статтею Андрія Малишка «За ідейну чистоту літератури проти націоналістичних рецидивів». «Шлях Сосюри в період громадянської війни був, м’яко кажучи, плутаним, — писав Малишко. — Певний час В. Сосюра був у ворожому таборі. У нього немало віршів, які викривлено зображують радянську дійсність. Це про період, коли петлюрівці на Донбасі мали свій вплив на населення і зовсім юний Сосюра був мобілізований до петлюрівської армії».
Вірш «Любіть Україну» Сосюра написав після Голодомору і страшних втрат Другої світової війни. На 1951 рік він був автором близько 40 поетичних збірок, а у 1948-му навіть удостоївся Сталінської премії. Після статті у «Правді» та хвилі, яку вона підняла, Сосюрі фактично відмовили у праві писати.
Хмельовська О. Особливості підготовки до Декади Української літератури і мистецтва в Москві 1960 р. // Наукові записки Інституту журналістики. — 2014. — Т. 55. Режим доступу: https://bit.ly/29cQea2
Хроніка // Меморіал: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/CRCrUS
Фесуненко Анатолій. Малишко ганьбив Сосюру за «ворожість» вірша «Любіть Україну» // Високий Замок. — 2015. — 24 липня. Режим доступу: https://goo.gl/Dvf2MR
Дубина Тетяна. Правильно любити Україну // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/CW7W71
У справі фігурували чотири імені: брати Івановські — Михайло та Петро, Микола Чорний та Юліан Сліжевський. Їх судили як членів «контрреволюційного бандитського угруповання, створеного з метою захоплення зброї для нападів на радянських та партійних працівників і державні установи».
Є підстави вважати, що боротьбу з радянською окупацією повстанці вели не один рік. Зокрема, Петро Івановський, якого слідство визначило як керівника угруповання, у 1920 році воював у складі Армії УНР під керівництвом Симона Петлюри, однак потрапив у полон і був засуджений до 5 років концтаборів. Після звільнення він продовжив боротись із радянською владою, але змінив методи: вступив на службу до Червоної армії, де, як свідчить обвинувачення, «крав зброю та збирав відомості про розташування військ для подальшої передачі іншій державі (Польщі)».